Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В пореформений період посилився процес соціальної диференціації солян. 1886 року в Саках із 149 дворів 12 не мали землі, 35 - робочої худоби, 24 - ніякої худоби. У 71 господарства не було плугів, у 37 - засобів перевезення. 49 дворів орендували землю, а 58 - заробляли на стороні. 4886 року сакська община мала сплатити казні викупних платежів разом з боргами
попереднього року понад 3 тис. крб. сріблом. Виплата такої суми для селянських господарств виявилась непосильною. Додатковий заробіток найбідніші сім'ї добували, працюючи на сезонних соляних промислах.
1863 року, зважаючи на великий попит на сіль, підприємці, які орендували в казни Сакське озеро, побудували штучні басейни, що дало змогу значно збільшити площу її видобутку. 1883 року орендарем сакського промислу став велнкий промисловець, царедворець Балашов. З допомогою іноземних інженерів, він спорудив осідні басейни на зразок тих, що існували тоді на півдні Франції, завдяки чому вже через три роки було видобуто 2590 тис. пудів солі. У 1890 році площа осідніх басейнів становила близько 900 десятин, видобуток солі збільшивсь до 3-4 млн. пудів на рік. Підприємець одержував великі прибутки. Сакську сіль вивозили до Одеси, Миколаєва, Херсона, Поті, портів Азовського моря. Турецькі судна доставляли її і в Сірію. На промислі щороку було зайнято близько 500 сезонних робітників.
Капіталізм все глибше проникав в економіку села. Наприкінці 90-х років підприємці відкрили в Саках 2 приватні млини, ковальську майстерню, а в 1905 році поблизу села - цегельню і вапняний завод. У 1897 році тут було 11 бакалійних і мануфактурних крамниць, дві кав'ярні, харчевня, 3 пекарні. Населення Сак становило 1218 чоловік.
На той час 8 дворів лишались без земельних наділів, 12, маючи наділи, не обробляли їх, а 24 двори обробляли лише частину наділів: не вистачало робочої худоби. За визнанням Сакського волосного правління, понад 40 сімей з року в рік лишалися боржниками «через безвихідне господарське становище, недорід, мізерні заробітки». Для селян-бідняків основним заробітком ставав видобуток солі. Однак, у зв'язку з економічною кризою, яка почалася в Росії 1900 року, власники солепромислів знизили оплату праці. У 1900-1904 рр. середній заробіток ломіцчка солі не перевищував 50 коп. за день. Оплата праці сільськогосподарського робітника коливалася від 35 до 50 кой. за день. Особливо низько цінувалась праця жінок та підлітків. Жінки за 12-годинний робочий день одержували на 1/4, а підлітки - у два рази менше чоловіка.
Посилення експлуатації з боку промисловців і землевласників викликало обурення найбідніших селян та робітників. Зростанню їх класової свідомості сприяли і події, що відбувалися в країні у роки першої російської буржуазно-демократачної
революції, а також агітаційна робота соціал-демократів з Євпаторійської і Сімферопольської організацій РСДРП, які часто з'являлись на сакських промислах і в селах, розташованих поблизу.
20 липня 1906 року у балці поблизу села Михайлівки, за 3 км від Сак, відбулася таємна сходка селян. На ній були присутні 50 чоловік. Виступили агітатори В. І. Воровков, сакський житель, якого раніше притягали до слідства за антиурядову діяльність, Я. М. Малиновський - селянин села Михайлівки. Вони активно розповсюджували в навколишніх селах прокламації і листівки.
21 серпня того ж року почалися заворушення на соляних промислах. Відкриваючи сезон видобутку солі, адміністрація визначила робітникам плату нижчу, ніж рік тому. Агітатори, що з'явилися на промислі, роз'яснили трудівникам, що тільки об'єднавшись вони зможуть добитися задоволення своїх вимог. Час для організації страйку було обрано вдало. У кількох селах повіту - Донузлаві, Кунані, Бій-Орлюку та ін.- селяни-орендарі самочинно вивозили хліб з ланів, відмовляючись віддавати власникам землі частину врожаю. Повітовий справник телеграфував таврійському губернаторові: «Вчора в Саках на соляних промислах Балашова робітники застрайкували, вимагаючи збільшити плату. Сьогодні поводилися зухвало, є серед них агітатори... Якщо не буде негайно вжито рішучих заходів у Саках, то ла всіх промислах почнуться заворушення». Страйк тривав три дні. Для розправи з непокірними були викликані стражники з Сімферополя. Домігшись певних поступок, робітники 24 серпня приступили до роботи.
Селянські заворушення в повіті власті придушили наприкінці 1906 року. Більшість бідняків втратила будь-яку надію позбутися злиднів. Почастішав продаж земельних наділів. З листопада 1906 по листопад 1910 року в сакській селянській общині продали свої наділи 49 господарств. Прикуповували землю заможні селяни, які вже мали від 12 до 36 десятин. У 56 селян лишилося тільки по 6 десятин. Напередодні першої світової війни в Саках з 297 селянських дворів 92 були безземельними.
Саки
Сторінка 2 з 10
садили цибулі. Збували її в Сімферополь, Євпаторію, Севастополь і навіть Одесу.В пореформений період посилився процес соціальної диференціації солян. 1886 року в Саках із 149 дворів 12 не мали землі, 35 - робочої худоби, 24 - ніякої худоби. У 71 господарства не було плугів, у 37 - засобів перевезення. 49 дворів орендували землю, а 58 - заробляли на стороні. 4886 року сакська община мала сплатити казні викупних платежів разом з боргами
1863 року, зважаючи на великий попит на сіль, підприємці, які орендували в казни Сакське озеро, побудували штучні басейни, що дало змогу значно збільшити площу її видобутку. 1883 року орендарем сакського промислу став велнкий промисловець, царедворець Балашов. З допомогою іноземних інженерів, він спорудив осідні басейни на зразок тих, що існували тоді на півдні Франції, завдяки чому вже через три роки було видобуто 2590 тис. пудів солі. У 1890 році площа осідніх басейнів становила близько 900 десятин, видобуток солі збільшивсь до 3-4 млн. пудів на рік. Підприємець одержував великі прибутки. Сакську сіль вивозили до Одеси, Миколаєва, Херсона, Поті, портів Азовського моря. Турецькі судна доставляли її і в Сірію. На промислі щороку було зайнято близько 500 сезонних робітників.
Капіталізм все глибше проникав в економіку села. Наприкінці 90-х років підприємці відкрили в Саках 2 приватні млини, ковальську майстерню, а в 1905 році поблизу села - цегельню і вапняний завод. У 1897 році тут було 11 бакалійних і мануфактурних крамниць, дві кав'ярні, харчевня, 3 пекарні. Населення Сак становило 1218 чоловік.
На той час 8 дворів лишались без земельних наділів, 12, маючи наділи, не обробляли їх, а 24 двори обробляли лише частину наділів: не вистачало робочої худоби. За визнанням Сакського волосного правління, понад 40 сімей з року в рік лишалися боржниками «через безвихідне господарське становище, недорід, мізерні заробітки». Для селян-бідняків основним заробітком ставав видобуток солі. Однак, у зв'язку з економічною кризою, яка почалася в Росії 1900 року, власники солепромислів знизили оплату праці. У 1900-1904 рр. середній заробіток ломіцчка солі не перевищував 50 коп. за день. Оплата праці сільськогосподарського робітника коливалася від 35 до 50 кой. за день. Особливо низько цінувалась праця жінок та підлітків. Жінки за 12-годинний робочий день одержували на 1/4, а підлітки - у два рази менше чоловіка.
Посилення експлуатації з боку промисловців і землевласників викликало обурення найбідніших селян та робітників. Зростанню їх класової свідомості сприяли і події, що відбувалися в країні у роки першої російської буржуазно-демократачної
революції, а також агітаційна робота соціал-демократів з Євпаторійської і Сімферопольської організацій РСДРП, які часто з'являлись на сакських промислах і в селах, розташованих поблизу.
20 липня 1906 року у балці поблизу села Михайлівки, за 3 км від Сак, відбулася таємна сходка селян. На ній були присутні 50 чоловік. Виступили агітатори В. І. Воровков, сакський житель, якого раніше притягали до слідства за антиурядову діяльність, Я. М. Малиновський - селянин села Михайлівки. Вони активно розповсюджували в навколишніх селах прокламації і листівки.
21 серпня того ж року почалися заворушення на соляних промислах. Відкриваючи сезон видобутку солі, адміністрація визначила робітникам плату нижчу, ніж рік тому. Агітатори, що з'явилися на промислі, роз'яснили трудівникам, що тільки об'єднавшись вони зможуть добитися задоволення своїх вимог. Час для організації страйку було обрано вдало. У кількох селах повіту - Донузлаві, Кунані, Бій-Орлюку та ін.- селяни-орендарі самочинно вивозили хліб з ланів, відмовляючись віддавати власникам землі частину врожаю. Повітовий справник телеграфував таврійському губернаторові: «Вчора в Саках на соляних промислах Балашова робітники застрайкували, вимагаючи збільшити плату. Сьогодні поводилися зухвало, є серед них агітатори... Якщо не буде негайно вжито рішучих заходів у Саках, то ла всіх промислах почнуться заворушення». Страйк тривав три дні. Для розправи з непокірними були викликані стражники з Сімферополя. Домігшись певних поступок, робітники 24 серпня приступили до роботи.
Селянські заворушення в повіті власті придушили наприкінці 1906 року. Більшість бідняків втратила будь-яку надію позбутися злиднів. Почастішав продаж земельних наділів. З листопада 1906 по листопад 1910 року в сакській селянській общині продали свої наділи 49 господарств. Прикуповували землю заможні селяни, які вже мали від 12 до 36 десятин. У 56 селян лишилося тільки по 6 десятин. Напередодні першої світової війни в Саках з 297 селянських дворів 92 були безземельними.