Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
тис. голів колгоспної худоби та інші цінності.
Сотні городян самовіддано споруджували оборонні укріплення навколо місіа. У районі станції Багерове, Комиш-Буруна (нині Аршинцеве), Старого Карантину й Аджимушкая (тепер Партизани) споруджувалася система траншей, окопів, протитанкових ровів. На будівництво оборонних укріплень районі Перекопу та Чонгарського мосту заводи виділили
6лизько 100 тис. тонн металу. На Перекоп пішло 7 вагонів з арматурою, цементом, будівельними механізмами, у самій Керчі в червні 1941 року був створений аварійно-відбудівельний батальйон, в обов'язки якого входило подавати допомогу підприємствам, потерпілим від нальотів ворожої авіації. Сформований винищувальний батальйон у кількості 200 чоловік, основний кістяк якого становили комуністи й комсомольці, боровся з ворожими лазутчиками й парашутистами. Робітники й службовці підприємств добровільно записувалися до народного ополчення. В Орджонікідзевському районі ополченців очолив директор залізорудного комбінату комуніст О. Т. Петрухін, командиром ополченців Заводського району став директор заводу ім. Войкова В. Д. Бакст, Кіровського району - прокурор міста Е. С. Макаренко.
Наприкінці жовтня 1941 року ворог прорвав оборонний рубіж на півночі Криму й просувався до його центру. Понад місяць Керч і переправа щодня піддавалися жорстокому бомбардуванню. Ворожа авіація методично руйнувала місто. Фашистські штурмовики пікірували на металургійний завод, залізничний вузол, порт, вони потопили в протоці теплохід «Рот-фронт», на борту якого перебували 600 жінок, дітей, старих, що евакуювалися.
На підступах до Керчі бої тривали протягом двох тижнів. Місто захищали 51-а Окрема армія й моряки Керченської військово-морської бази. Разом з військовими частинами натиск ворогів стримували бійці винищувального батальйону та ополченці. Згодом ополченці влилися до складу 320-ї стрілецької дивізії, укомплектованої з кримцім, або до партизанських загонів.
16 листопада 1941 року радянські війська змушені були залишити місто й евакуюватися на Таманський півострів. Грабунки, примусова праця, масові розстріли, зруйнування народного господарства - ось що приніс жителям Керчі гітлерівський «новий порядок». Свої звірства фашистські загарбники почали з отруєння 245 школярів, а наприкінці грудня 1941 року розстріляли біля Багерівського рову понад
7 тис. городян.
З перших же днів окупації у місті почали діяти обласний підпільний партійний центр (керівник - старий більшовик І. А. Козлов) та два партизанські загони, створені за вказівкою Кримського обласного комітету партії. Підпільники вели агітаційно-роз'яснювальну роботу серед населення, розповсюджували антифашистські листівки, готували диверсійні групи.
Як і в роки громадянської війни, базою керченських партизанів стали Старокарантинські та Аджимушкайські каменоломні. Загони очолювали І. І. Пахомов, А. Ф. Зябрев, С. М. Лазарев, Н. 3. Котло, М. А. Майоров, Н. І. Бантиш, С. І. Черкез. Серед партизанів Старокарантинського загону були три відважні розвідники- піонери Володя Дубінін, Толя Ковальов та Ваня Гриценко. Під керівництвом Дубініна юні партизани ходили в розвідку, доставлені ними відомості давали змогу загонові правильно оцінювати обстановку. Під час боїв з ворогом піонери підносили бокирипаси, харчі, воду.
Після неодноразових невдалих спроб паралізувати дії партизанів й прорватися до каменоломень окупанти вирішили блокувати їх: усі входи й виходи взяли під обстріл, багато завалили, проходи замінували, територію каменоломень обнесли колючим дротом.
26 грудня 1941 року почалося здійснення Керченсько-Феодосійської десантної операції. У результаті запеклих боїв з противником З0 грудня водночас було визволено Керч, Феодосію й майже весь Керченський півострів. Цю операцію блискуче провели війська 514 армії під командуванням генерал-лейтенанта В. М. Львова, 44-ї армії під командуванням генерал-майора О. М. Первушина, моряки групи військових кораблів Чорноморського флоту й Азовської військової флотилії на чолі з капітаном 1-го рангу М. Є. Басистим та контр-адміралом С. Г. Горшковим.
Разом з десантниками ударів по ворогу завдавали й партизани Аджимушкайських каменоломень. В одному із зведень Радінформбюро 16 січня 1942 року повідомлялося, що «загони кримських партизанів під командуванням тов. Пахомова І. І. атакували відступаючі з Керчі Гітлерівські частини. Партизани обстрілювали німців з кулеметів і закидали гранатами. Противник у паніці відступив, лишивши на полі бою 120 трупів, 6 автомашин, 20 повозок з майном і боєприпасами, автобус з радіостанцією, 2 станкові кулемети, 5
Керч
Сторінка 11 з 20
було переправлено близько 30 тис. чоловік, вивезено частину устаткування заводу ім. Войкова, екскаватори залізорудного комбінату, турбіни ДРЕС, 350 Сотні городян самовіддано споруджували оборонні укріплення навколо місіа. У районі станції Багерове, Комиш-Буруна (нині Аршинцеве), Старого Карантину й Аджимушкая (тепер Партизани) споруджувалася система траншей, окопів, протитанкових ровів. На будівництво оборонних укріплень районі Перекопу та Чонгарського мосту заводи виділили
6лизько 100 тис. тонн металу. На Перекоп пішло 7 вагонів з арматурою, цементом, будівельними механізмами, у самій Керчі в червні 1941 року був створений аварійно-відбудівельний батальйон, в обов'язки якого входило подавати допомогу підприємствам, потерпілим від нальотів ворожої авіації. Сформований винищувальний батальйон у кількості 200 чоловік, основний кістяк якого становили комуністи й комсомольці, боровся з ворожими лазутчиками й парашутистами. Робітники й службовці підприємств добровільно записувалися до народного ополчення. В Орджонікідзевському районі ополченців очолив директор залізорудного комбінату комуніст О. Т. Петрухін, командиром ополченців Заводського району став директор заводу ім. Войкова В. Д. Бакст, Кіровського району - прокурор міста Е. С. Макаренко.
Наприкінці жовтня 1941 року ворог прорвав оборонний рубіж на півночі Криму й просувався до його центру. Понад місяць Керч і переправа щодня піддавалися жорстокому бомбардуванню. Ворожа авіація методично руйнувала місто. Фашистські штурмовики пікірували на металургійний завод, залізничний вузол, порт, вони потопили в протоці теплохід «Рот-фронт», на борту якого перебували 600 жінок, дітей, старих, що евакуювалися.
На підступах до Керчі бої тривали протягом двох тижнів. Місто захищали 51-а Окрема армія й моряки Керченської військово-морської бази. Разом з військовими частинами натиск ворогів стримували бійці винищувального батальйону та ополченці. Згодом ополченці влилися до складу 320-ї стрілецької дивізії, укомплектованої з кримцім, або до партизанських загонів.
16 листопада 1941 року радянські війська змушені були залишити місто й евакуюватися на Таманський півострів. Грабунки, примусова праця, масові розстріли, зруйнування народного господарства - ось що приніс жителям Керчі гітлерівський «новий порядок». Свої звірства фашистські загарбники почали з отруєння 245 школярів, а наприкінці грудня 1941 року розстріляли біля Багерівського рову понад
7 тис. городян.
З перших же днів окупації у місті почали діяти обласний підпільний партійний центр (керівник - старий більшовик І. А. Козлов) та два партизанські загони, створені за вказівкою Кримського обласного комітету партії. Підпільники вели агітаційно-роз'яснювальну роботу серед населення, розповсюджували антифашистські листівки, готували диверсійні групи.
Як і в роки громадянської війни, базою керченських партизанів стали Старокарантинські та Аджимушкайські каменоломні. Загони очолювали І. І. Пахомов, А. Ф. Зябрев, С. М. Лазарев, Н. 3. Котло, М. А. Майоров, Н. І. Бантиш, С. І. Черкез. Серед партизанів Старокарантинського загону були три відважні розвідники- піонери Володя Дубінін, Толя Ковальов та Ваня Гриценко. Під керівництвом Дубініна юні партизани ходили в розвідку, доставлені ними відомості давали змогу загонові правильно оцінювати обстановку. Під час боїв з ворогом піонери підносили бокирипаси, харчі, воду.
Після неодноразових невдалих спроб паралізувати дії партизанів й прорватися до каменоломень окупанти вирішили блокувати їх: усі входи й виходи взяли під обстріл, багато завалили, проходи замінували, територію каменоломень обнесли колючим дротом.
26 грудня 1941 року почалося здійснення Керченсько-Феодосійської десантної операції. У результаті запеклих боїв з противником З0 грудня водночас було визволено Керч, Феодосію й майже весь Керченський півострів. Цю операцію блискуче провели війська 514 армії під командуванням генерал-лейтенанта В. М. Львова, 44-ї армії під командуванням генерал-майора О. М. Первушина, моряки групи військових кораблів Чорноморського флоту й Азовської військової флотилії на чолі з капітаном 1-го рангу М. Є. Басистим та контр-адміралом С. Г. Горшковим.
Разом з десантниками ударів по ворогу завдавали й партизани Аджимушкайських каменоломень. В одному із зведень Радінформбюро 16 січня 1942 року повідомлялося, що «загони кримських партизанів під командуванням тов. Пахомова І. І. атакували відступаючі з Керчі Гітлерівські частини. Партизани обстрілювали німців з кулеметів і закидали гранатами. Противник у паніці відступив, лишивши на полі бою 120 трупів, 6 автомашин, 20 повозок з майном і боєприпасами, автобус з радіостанцією, 2 станкові кулемети, 5