Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
через важкопрохідний лаз і привів на виручку радянських моряків. Алє, допомагаючи розміновувати входи до каменоломень, юний розвідник загинув.
Із вступом до Керчі радянських військ вийшла з підпілля парторганізація й одразу створила оргбюро міськкому партії, оргкомітет міської Ради депутатів трудящих. Відновили роботу радянські установи, деякі підприємства, промислові артілі. Відкрилися магазини, розпочалися заняття у школі. Знову почала виходити газета «Керченский рабочий».
Уже в січні 1942 року з відбудованих цехів металургійного заводу ім. Войкова була відправлена на фронт перша партія продукції. Завод знову налагодив ремонт танків, автомашин, мінометів. Справжній героїзм виявили керченські судноремонтники. Просто неба, в умовах ворожих нальотів на місто вони відремонтували 60 су ден. Чимало роботи випало на долю портовиків і залізничників. Колектив морського порту цілодобово відбудовував причали й лагодив портові механізми. Водночас моряки й рибалки забезпечували перекидання наших військ з Кубані через протоку на Керченський півострів. Шляховики відремонтували залізничну колію від станції Керч-І до Акмоная (тепер станція Сім Колодязів).
Під керівництвом Керченського міськкому комсомолу молодь міста зібрала для госпіталів 15 569 різних речей, 1500 штук різноманітного посуду й 500 книг, крім того, здала 1069,5 тонни чорного й 40,3 тонни кольорового металу. З ініціативи комсомольської організації в місті було організовано збір коштів на будівництво танкової колони ім. ВЛКСМ. Понад 300 тис. крб. грішми й облігаціями дали жителі Керчі на будівництво танків. Активно пройшла передплата позики 1942 року. Але у травні фашистським військам удалося зламати опір 44-ї армії та, розвиваючи наступ, створити загрозу тилам 51 -ї й 47-ї армій. Радянські війська почали з боями відходити в бік Керчі. 19 травня 1942 року місто знову захопив ворог.
Частина червоноармійців, які прикривали до 21 травня 1942 року переправу відступаючих військ, змушені були укритися в Центральних та Малих Аджимушкайських каменоломнях, де в цей час перебували поранені бійці й командири, а
також кілька тисяч мирних жителів з навколишніх сіл. Там були створені підземні
гарнізони.
у Центральних каменоломнях на толі підземного гарнізону стали комуністи - полковник П. М. Ягунов, старший батальйонний комісар І. І. Парахін, у Малих - старший лейтенант М. Г. Поважний, батальйонний комісар М. І. Карпекін, А. Н. Манукалов та ін. Під їхнім керівництвом відважні воїни чинили опір фашистам, здійснювали проти них бойові вилазки. Світло замінили каганці й вогнища, не було води й харчів, не вистачало боєприпасів, фашисти, як і під час першої окупації, засипали питні колодязі, підірвали входи до каменоломень, обстрілювали й мінували їх, бомбили територію, кидали в шахти димові шашки; нехтуючи міжнародне право, кілька днів накачували компресорами отруйні речовини, вкаслідок чого загинули тисячі людей. 24 травня 1942 року в ефір полетіла радіограма: «Увага, увага, увага! Всім! Всім! Всім! До всіх народів Радянського Союзу! Ми, захисники міста Керчі, задихаємось від газу, вмираємо, але в полон не здаємося. Ягунов».
Окремі групи радянських бійців і командирів трималися в катакомбах ще майже півоку - до листопада 1942 року. І коли стало ясно, що кінець неминучий, - вирішили прорватися в Старокримські ліси до партизанів. Це був останній бій гарнізону. Мало хто залишився живим. Одні перейшли лінію фронту, дехто переховувався серед населення, а інші потрапили до полону й зазнали страшних тортур у фашистських концтаборах. Подвиг захисників Аджимушкая відбито в картинах заслуженого художника РРФСР М. Я. Бута - «Остання граната», «Клятва», «У засідці», «В ім'я життя» та ін., що експонуються у Керченському історико-археологічному музеї.
За час повторної окупації, що тривала з травня 1942 до квітня 1944 року, гітлерівці розстріляли понад 14 тис. мирних жителів, закатували, спалили сотні військовонолонених бійців та офіцерів Червоної Армії. На попіл і руїни перетворили загарбники індустріальний центр Криму.
Ще під час відступу радянських частин у травні 1942 року було залишено як розвідницю в тилу ворога місцеву вчительку комсомолку Є. Дудник. Смілива дівчина з допомогою С. Бабошина та А. Родягіна виконувала розвідувальні завдання Радянського командування й з 27 травня до 7 серпня 1942 року передала йому 87 радіограм про угруповання ворожих військ та розташування об'єктів противника. На початку серпня усі троє були заарештовані, піддані жорстоким тортурам і розстріляні. Разом з ними від рук катів загинули батько, мати, дві сестри Є. Дудник і мати С. Бабошина.
Керч
Сторінка 12 з 20
мотоциклів, багато автоматів, гвинтівок та патронів». Партизанський загін Старокарантинських каменоломень був замурований Гітлерівцями. Визволенню його допоміг піонер Володя Дубінін, який вибрався на поверхню Із вступом до Керчі радянських військ вийшла з підпілля парторганізація й одразу створила оргбюро міськкому партії, оргкомітет міської Ради депутатів трудящих. Відновили роботу радянські установи, деякі підприємства, промислові артілі. Відкрилися магазини, розпочалися заняття у школі. Знову почала виходити газета «Керченский рабочий».
Уже в січні 1942 року з відбудованих цехів металургійного заводу ім. Войкова була відправлена на фронт перша партія продукції. Завод знову налагодив ремонт танків, автомашин, мінометів. Справжній героїзм виявили керченські судноремонтники. Просто неба, в умовах ворожих нальотів на місто вони відремонтували 60 су ден. Чимало роботи випало на долю портовиків і залізничників. Колектив морського порту цілодобово відбудовував причали й лагодив портові механізми. Водночас моряки й рибалки забезпечували перекидання наших військ з Кубані через протоку на Керченський півострів. Шляховики відремонтували залізничну колію від станції Керч-І до Акмоная (тепер станція Сім Колодязів).
Під керівництвом Керченського міськкому комсомолу молодь міста зібрала для госпіталів 15 569 різних речей, 1500 штук різноманітного посуду й 500 книг, крім того, здала 1069,5 тонни чорного й 40,3 тонни кольорового металу. З ініціативи комсомольської організації в місті було організовано збір коштів на будівництво танкової колони ім. ВЛКСМ. Понад 300 тис. крб. грішми й облігаціями дали жителі Керчі на будівництво танків. Активно пройшла передплата позики 1942 року. Але у травні фашистським військам удалося зламати опір 44-ї армії та, розвиваючи наступ, створити загрозу тилам 51 -ї й 47-ї армій. Радянські війська почали з боями відходити в бік Керчі. 19 травня 1942 року місто знову захопив ворог.
Частина червоноармійців, які прикривали до 21 травня 1942 року переправу відступаючих військ, змушені були укритися в Центральних та Малих Аджимушкайських каменоломнях, де в цей час перебували поранені бійці й командири, а
також кілька тисяч мирних жителів з навколишніх сіл. Там були створені підземні
гарнізони.
у Центральних каменоломнях на толі підземного гарнізону стали комуністи - полковник П. М. Ягунов, старший батальйонний комісар І. І. Парахін, у Малих - старший лейтенант М. Г. Поважний, батальйонний комісар М. І. Карпекін, А. Н. Манукалов та ін. Під їхнім керівництвом відважні воїни чинили опір фашистам, здійснювали проти них бойові вилазки. Світло замінили каганці й вогнища, не було води й харчів, не вистачало боєприпасів, фашисти, як і під час першої окупації, засипали питні колодязі, підірвали входи до каменоломень, обстрілювали й мінували їх, бомбили територію, кидали в шахти димові шашки; нехтуючи міжнародне право, кілька днів накачували компресорами отруйні речовини, вкаслідок чого загинули тисячі людей. 24 травня 1942 року в ефір полетіла радіограма: «Увага, увага, увага! Всім! Всім! Всім! До всіх народів Радянського Союзу! Ми, захисники міста Керчі, задихаємось від газу, вмираємо, але в полон не здаємося. Ягунов».
Окремі групи радянських бійців і командирів трималися в катакомбах ще майже півоку - до листопада 1942 року. І коли стало ясно, що кінець неминучий, - вирішили прорватися в Старокримські ліси до партизанів. Це був останній бій гарнізону. Мало хто залишився живим. Одні перейшли лінію фронту, дехто переховувався серед населення, а інші потрапили до полону й зазнали страшних тортур у фашистських концтаборах. Подвиг захисників Аджимушкая відбито в картинах заслуженого художника РРФСР М. Я. Бута - «Остання граната», «Клятва», «У засідці», «В ім'я життя» та ін., що експонуються у Керченському історико-археологічному музеї.
За час повторної окупації, що тривала з травня 1942 до квітня 1944 року, гітлерівці розстріляли понад 14 тис. мирних жителів, закатували, спалили сотні військовонолонених бійців та офіцерів Червоної Армії. На попіл і руїни перетворили загарбники індустріальний центр Криму.
Ще під час відступу радянських частин у травні 1942 року було залишено як розвідницю в тилу ворога місцеву вчительку комсомолку Є. Дудник. Смілива дівчина з допомогою С. Бабошина та А. Родягіна виконувала розвідувальні завдання Радянського командування й з 27 травня до 7 серпня 1942 року передала йому 87 радіограм про угруповання ворожих військ та розташування об'єктів противника. На початку серпня усі троє були заарештовані, піддані жорстоким тортурам і розстріляні. Разом з ними від рук катів загинули батько, мати, дві сестри Є. Дудник і мати С. Бабошина.