Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Мельника, які висадилися в ніч на 3 листопада на північ від Керчі. У ніч на 7 грудня 1943 року ельтигенці прорвали ворожу блокаду та, здійснивши 20-кілометровий рейд по тилах противника. На ранок наступного дня здобули гору Мітрідат і південну прибережну частину міста. Десантники трималися до 12 грудня, поки їх не зняли радянські пароплави, що підійшли.
На 11 листопада 1943 року основні сили головного десанту - 2-а гвардійська Таманська дивізія, якою командував Герой Радянського Союзу генерал-майор А. П. Турчинський, 55-а та 32-а гвардійські дивізії, зламавши опір ворога, підійшли до північно-східної околиці Керчі. Першим підніс червоний прапор на Керченському березі гвардії рядовий комсомолець П. Тарасенко. 24 кулі пробили прапор на висоті біля селища Маяк. Батальйон під командуванням колишнього робітника заводу ім. Пойкова А. П. Пушкаренка відбив у тих боях понад 10 контратак фашистської піхоти й танків. За хоробрість і мужність, виявлені під час десантування на керченський берег, А. П. Пушкаренку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Внаслідок дій десантників на східному березі Криму був створений плацдарм для майбутнього наступу. Протягом 5 місяців радянські воїни вели запеклі бої за розширення нього плацдарму. В ніч на 11 квітня 1944 року розпочався наступ Окремої Приморської армії під командуванням генерала А. І. Єременка. Увійшовши до міста о 5 годині ранку 11 квітня 1944 року, визволителі побачили, що на вулиці ім. 23 травня 1919 року, над дахом будинку № 14 майорить червоний прапор. Вивісив його 81-річний батько трьох синів-фронтовиків К. І. Панько. Цей прапор він зберігав весь період окупації.
За мужність і відвагу, виявлені в боях за Керч, орденами й медалями нагороджено 8430 чоловік. Частини, що особливо відзначилися, одержали найменування «Керченських». 128 учасникам десантів присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Пам'ять про керченські деслмпі увічнена в монументах, встановленій у селах Героївському, Маяку, на Комиш-Бурунській косі та в Керчі на горі Мітрідат. А село Ельтиген перейменоване на Героївське (нині в межах міста). Ім'ям Героя Радянського Союзу командира 11-го стрілецького корпусу генерал-майора В. Н. Аршинцева, полеглого на полі бою за розширення східного плацдарму, названо селище залізорудного комбінату.
Батьківщина високо оцінила бойові дії керченських партизанів, нагородивши 17 чоловік орденами і медалями, у т. ч. посмертно орденом Леніна - командира старокарантинських партизанів А. Ф. Зябрева. 51 чоловік одержав почесні грамоти. Посмертно ордена Червоного Прапора удостоєний Володя Дубінін. Вулиця, школа №11 та дитяча бібліотека носять ім'я юного героя. У школі встановлено погруддя відважного піонера, а в піонерському сквері - пам'ятник. Недовге, але чудове життя Володі Дубиніна відображене у відомій повісті Л. Кассіля та М. Поляновського «Вулиця молодшого сина». У парку культури й відпочинку селища Комиш-Бурунського залізорудного комбінату на братській могилі старокарантинських партизанів, де поховані А. Ф. Зябрев, І. Г. Шустов, М. Макаров, В. І. Важенін, М. Бондаренко та Володя Дубінін, встановлено пам'ятник-обеліск.
Багато жителів Керчі виявили героїзм і відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни. У Польщі загинув Герой Радянського Союзу С. Д. Пошивальников, який зробив 138 бойових польотів. Ім'ям героя названо одну з вулиць Керчі. За форсування Дніпра й оволодіння плацдармом на правому березі звання Героя Радянського Союзу удостоений старший лейтенант О. О. Нікітін. Повними кавалерами ордена Слави стали сержанти В. С. Тинков та К. І. Фастовець. Усі вони живуть і працюють у Керчі.
Першого ж дня після визволення відновили роботу міський комітет партії й міська Рада депутатів трудящих, і 4 квітня 1944 року спільне засідання бюро міськкому та міськвиконкому накреслило першорядні завдання й заходи для відновленим нормального життя в місті. Прийнятими на бюро постановами керувалися держанні установи, підприємства, первинні партійні та комсомольські організації, що відновили свою діяльність.
Розміновували місто воїни Окремої Приморської армії та військові моряки. За перші два місяці вони знешкодили близько 2 млн. мін та снарядів. У розміновуванні
активну участь брали добровольці-тсоавіахімівці, за що удостоєні значка «Відмінник-мінер», а комсомольці М. Завгородня й І. Казанець, які знешкодили 14 тис. мін і снарядів, - ордена Червоної Зірки.
Найскладнішою і першорядною проблемою у визволеному місті була житлова. Керченська міська партійна організація, що на 1 травня 1944 року налічувала 287 комуністів, мобілізувала на відбудову житла широкі верстви трудящих. Першу черкасовську бригаду організували медичні працівники
Керч
Сторінка 14 з 20
36 днів і ночей не вщухали бої на «Вогняній землі». Незважагочи на величезні труднощі й втрати, героїчний десант непохитно стояв на Керченському березі, відволікаючи на себе великі сили противника і допомагаючи тим головному десанту - силам 56-ї армії генерала К. С. На 11 листопада 1943 року основні сили головного десанту - 2-а гвардійська Таманська дивізія, якою командував Герой Радянського Союзу генерал-майор А. П. Турчинський, 55-а та 32-а гвардійські дивізії, зламавши опір ворога, підійшли до північно-східної околиці Керчі. Першим підніс червоний прапор на Керченському березі гвардії рядовий комсомолець П. Тарасенко. 24 кулі пробили прапор на висоті біля селища Маяк. Батальйон під командуванням колишнього робітника заводу ім. Пойкова А. П. Пушкаренка відбив у тих боях понад 10 контратак фашистської піхоти й танків. За хоробрість і мужність, виявлені під час десантування на керченський берег, А. П. Пушкаренку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Внаслідок дій десантників на східному березі Криму був створений плацдарм для майбутнього наступу. Протягом 5 місяців радянські воїни вели запеклі бої за розширення нього плацдарму. В ніч на 11 квітня 1944 року розпочався наступ Окремої Приморської армії під командуванням генерала А. І. Єременка. Увійшовши до міста о 5 годині ранку 11 квітня 1944 року, визволителі побачили, що на вулиці ім. 23 травня 1919 року, над дахом будинку № 14 майорить червоний прапор. Вивісив його 81-річний батько трьох синів-фронтовиків К. І. Панько. Цей прапор він зберігав весь період окупації.
За мужність і відвагу, виявлені в боях за Керч, орденами й медалями нагороджено 8430 чоловік. Частини, що особливо відзначилися, одержали найменування «Керченських». 128 учасникам десантів присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Пам'ять про керченські деслмпі увічнена в монументах, встановленій у селах Героївському, Маяку, на Комиш-Бурунській косі та в Керчі на горі Мітрідат. А село Ельтиген перейменоване на Героївське (нині в межах міста). Ім'ям Героя Радянського Союзу командира 11-го стрілецького корпусу генерал-майора В. Н. Аршинцева, полеглого на полі бою за розширення східного плацдарму, названо селище залізорудного комбінату.
Батьківщина високо оцінила бойові дії керченських партизанів, нагородивши 17 чоловік орденами і медалями, у т. ч. посмертно орденом Леніна - командира старокарантинських партизанів А. Ф. Зябрева. 51 чоловік одержав почесні грамоти. Посмертно ордена Червоного Прапора удостоєний Володя Дубінін. Вулиця, школа №11 та дитяча бібліотека носять ім'я юного героя. У школі встановлено погруддя відважного піонера, а в піонерському сквері - пам'ятник. Недовге, але чудове життя Володі Дубиніна відображене у відомій повісті Л. Кассіля та М. Поляновського «Вулиця молодшого сина». У парку культури й відпочинку селища Комиш-Бурунського залізорудного комбінату на братській могилі старокарантинських партизанів, де поховані А. Ф. Зябрев, І. Г. Шустов, М. Макаров, В. І. Важенін, М. Бондаренко та Володя Дубінін, встановлено пам'ятник-обеліск.
Багато жителів Керчі виявили героїзм і відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни. У Польщі загинув Герой Радянського Союзу С. Д. Пошивальников, який зробив 138 бойових польотів. Ім'ям героя названо одну з вулиць Керчі. За форсування Дніпра й оволодіння плацдармом на правому березі звання Героя Радянського Союзу удостоений старший лейтенант О. О. Нікітін. Повними кавалерами ордена Слави стали сержанти В. С. Тинков та К. І. Фастовець. Усі вони живуть і працюють у Керчі.
Першого ж дня після визволення відновили роботу міський комітет партії й міська Рада депутатів трудящих, і 4 квітня 1944 року спільне засідання бюро міськкому та міськвиконкому накреслило першорядні завдання й заходи для відновленим нормального життя в місті. Прийнятими на бюро постановами керувалися держанні установи, підприємства, первинні партійні та комсомольські організації, що відновили свою діяльність.
Розміновували місто воїни Окремої Приморської армії та військові моряки. За перші два місяці вони знешкодили близько 2 млн. мін та снарядів. У розміновуванні
активну участь брали добровольці-тсоавіахімівці, за що удостоєні значка «Відмінник-мінер», а комсомольці М. Завгородня й І. Казанець, які знешкодили 14 тис. мін і снарядів, - ордена Червоної Зірки.
Найскладнішою і першорядною проблемою у визволеному місті була житлова. Керченська міська партійна організація, що на 1 травня 1944 року налічувала 287 комуністів, мобілізувала на відбудову житла широкі верстви трудящих. Першу черкасовську бригаду організували медичні працівники