Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
командування, закликали населення ухилятися від насильницького вивезення на фашистську каторгу до Німеччини, перешкоджали поширенню в місті антирадянської пропаганди. Група випускала й розповсюджувала газету «Крымский партизан», а також листівки.
Активно діяла в окупованому ворогом місті й група, очолювана комсомольцем О. Р. Стрижевським. Підпільники організовували втечі військовополонених, що перебували в міській лікарні, підірвали склад боєприпасів на молу, влаштували аварію військового ешелону на станції Керч-ІІ. У вересні 1943 року О. Г. Стрижевський з батьком, головним лікарем міської поліклініки Г. С. Стрижевським, та іншими учасниками групи були виказані зрадником фашистській контррозвідці й по-звірячому закатовані.
Вл ітку 1942 року в передмісті Керчі створено кілька партизанських загонів, зокрема у Старокарантинських каменоломнях - під командуванням К. К. Мухлиніна. Після його загибелі загоном командував 17-річний В. Панкратов. Під час спроби вивести партизанів з оточення Панкратов був схоплений фашистами й після тортур повішений. Командування прийняла на себе О. Т. Чередниченко. За час окупації загін знищив 600 ворожих солдатів та офіцерів, розбив 5 гармат, підпалив та підірвав 32 автомашини. В Аджимушкайських каменоломнях діяли ще два партизанські загони під командуванням П. І. Шерстюка й К. І. Мойсеева.
У ніч на 1 листопада 1943 року, незважаючи на шторм, частини 318-ї стрілецької дивізії й частини морської піхоти форсували Керченську протоку й висадилися на південь від Керчі в районі села Ельтигена. Після коротких, але запеклих сутичок десантники вибили гітлерівців з Ельтигена й закріпилися на невеликому плацдармі, що згодом дістав назву «Вогняна земля». При підтримці танків та авіації ворог намагався скинути десант у море. На північному сході від Ельтигена натиск ворога стійко відбила рота А. Мірошника. Це була справді рота відважних. Десять воїнів її удостоєні звання Героя Радянського Союзу. На ельтигенській землі бився й житель Керчі молодший лейтенант А. Кокорін. За відвагу та стійкість, виявлені в тих боях, він удостоєний звання Героя Радянського Союзу. А. Кокорін загинув, визволяючи рідне місто.
Противник блокував десант з усіх боків, безперервно бомбардуючи та обстрілюючи, але скинути його в море був неспроможний. Постачання десанту здійснювалося з допомогою авіації. При цьому особливо відзначилися льотчиці 46-го гвардійського Таманського жіночого полку нічних бомбардувальників під командуванням майора Є. Д. Бершанської : Р. С. Гашева, В. А. Жигуленко, Н. О. Попова,
Л. М. Розанова, О. О. Сапфірова,
О. Ф. Худякова. Крізь вогонь проривалися вони до ельтигенців й скидали боєприпаси, медикаменти й продовольство. Літала тоді разом із Т. П. Макаровою штурман цього полку, жителька Керчі В. У. Вєлік, згодом Герой Радянського Союзу. Вона загинула у серпні 1944 року під час визволення Польщі. Ім'ям В. У. Бєлік названо школу № 17, де вона вчилася, а перед школою встановлено пам'ятник сміливій льотчиці.
Хоробро билися в небі пілоти 230-ї Червонопрапорної Кубанської штурмової авіадивізії. Ескадрилья гвардії капітана І. П. Андрєєва громила колони ворожих танків, артилерію і міномети, що намагалися знищити моряків-десантників на Ельтигенському плацдармі. В одному з боїв, зірвавши атаку танків,
І. П. Андрєєв повів своїх бойових друзів знищити гітлерівську артилерію, але ворожий снаряд влучив у літак хороброго радянського льотчика. У тому бою поруч росіянина І. П. Андрєєва летів його український друг Г. С. Шупик, людина високої льотної майстерності, безмежної хоробрості. З 249 бойових вильотів, зроблених ним за час війни, чимала кількість припадає на дні визволення Керчі.
Заступник командира ескадрильї І. П. Гончаров водив групи грізних штурмовиків на бомбардування гіелерівської техніки. Якось у ті дні розвідка донесла, що на станцію Керч-ІІ прибули два ешелони з технікою і військами. Радянські штурмовики, очолені С. М. Єжовим, прикриті густими хмарами, підійшли з боку ворожої території до цілі й завдали по ній нищівного удару.
Десантників також підтримувала авіаескадрилья, яку водив гвардії лейтенант Т. О. Кучеряба. Показуючи приклад товаришам, він своїм ІЛом пікірував майже до землі, знешкоджуючи гітлерівську техніку зблизька. Через увесь Крим пройшов льотчик великий шлях наступу, став капітаном, Героєм Радянського Союзу. Не одне складне бойове завдання виконували в той час екіпажі В. Ф. Козакова та В. В. Чепуренка, який поліг на кримській землі смертю хоробрих.
Керч
Сторінка 13 з 20
До патріотичної групи, що діяла в селищі ім. Войкова в 1942-1943 рр., входили М. Т. Русанова, Л. Ф. Карасьова,а. Ф. Комарова, 3. І. Чорноморченко, П. С. Самрай, Т. Григор'єва та ін. Підпільники зривали заходи німецького Активно діяла в окупованому ворогом місті й група, очолювана комсомольцем О. Р. Стрижевським. Підпільники організовували втечі військовополонених, що перебували в міській лікарні, підірвали склад боєприпасів на молу, влаштували аварію військового ешелону на станції Керч-ІІ. У вересні 1943 року О. Г. Стрижевський з батьком, головним лікарем міської поліклініки Г. С. Стрижевським, та іншими учасниками групи були виказані зрадником фашистській контррозвідці й по-звірячому закатовані.
Вл ітку 1942 року в передмісті Керчі створено кілька партизанських загонів, зокрема у Старокарантинських каменоломнях - під командуванням К. К. Мухлиніна. Після його загибелі загоном командував 17-річний В. Панкратов. Під час спроби вивести партизанів з оточення Панкратов був схоплений фашистами й після тортур повішений. Командування прийняла на себе О. Т. Чередниченко. За час окупації загін знищив 600 ворожих солдатів та офіцерів, розбив 5 гармат, підпалив та підірвав 32 автомашини. В Аджимушкайських каменоломнях діяли ще два партизанські загони під командуванням П. І. Шерстюка й К. І. Мойсеева.
У ніч на 1 листопада 1943 року, незважаючи на шторм, частини 318-ї стрілецької дивізії й частини морської піхоти форсували Керченську протоку й висадилися на південь від Керчі в районі села Ельтигена. Після коротких, але запеклих сутичок десантники вибили гітлерівців з Ельтигена й закріпилися на невеликому плацдармі, що згодом дістав назву «Вогняна земля». При підтримці танків та авіації ворог намагався скинути десант у море. На північному сході від Ельтигена натиск ворога стійко відбила рота А. Мірошника. Це була справді рота відважних. Десять воїнів її удостоєні звання Героя Радянського Союзу. На ельтигенській землі бився й житель Керчі молодший лейтенант А. Кокорін. За відвагу та стійкість, виявлені в тих боях, він удостоєний звання Героя Радянського Союзу. А. Кокорін загинув, визволяючи рідне місто.
Противник блокував десант з усіх боків, безперервно бомбардуючи та обстрілюючи, але скинути його в море був неспроможний. Постачання десанту здійснювалося з допомогою авіації. При цьому особливо відзначилися льотчиці 46-го гвардійського Таманського жіночого полку нічних бомбардувальників під командуванням майора Є. Д. Бершанської : Р. С. Гашева, В. А. Жигуленко, Н. О. Попова,
Л. М. Розанова, О. О. Сапфірова,
О. Ф. Худякова. Крізь вогонь проривалися вони до ельтигенців й скидали боєприпаси, медикаменти й продовольство. Літала тоді разом із Т. П. Макаровою штурман цього полку, жителька Керчі В. У. Вєлік, згодом Герой Радянського Союзу. Вона загинула у серпні 1944 року під час визволення Польщі. Ім'ям В. У. Бєлік названо школу № 17, де вона вчилася, а перед школою встановлено пам'ятник сміливій льотчиці.
Хоробро билися в небі пілоти 230-ї Червонопрапорної Кубанської штурмової авіадивізії. Ескадрилья гвардії капітана І. П. Андрєєва громила колони ворожих танків, артилерію і міномети, що намагалися знищити моряків-десантників на Ельтигенському плацдармі. В одному з боїв, зірвавши атаку танків,
І. П. Андрєєв повів своїх бойових друзів знищити гітлерівську артилерію, але ворожий снаряд влучив у літак хороброго радянського льотчика. У тому бою поруч росіянина І. П. Андрєєва летів його український друг Г. С. Шупик, людина високої льотної майстерності, безмежної хоробрості. З 249 бойових вильотів, зроблених ним за час війни, чимала кількість припадає на дні визволення Керчі.
Заступник командира ескадрильї І. П. Гончаров водив групи грізних штурмовиків на бомбардування гіелерівської техніки. Якось у ті дні розвідка донесла, що на станцію Керч-ІІ прибули два ешелони з технікою і військами. Радянські штурмовики, очолені С. М. Єжовим, прикриті густими хмарами, підійшли з боку ворожої території до цілі й завдали по ній нищівного удару.
Десантників також підтримувала авіаескадрилья, яку водив гвардії лейтенант Т. О. Кучеряба. Показуючи приклад товаришам, він своїм ІЛом пікірував майже до землі, знешкоджуючи гітлерівську техніку зблизька. Через увесь Крим пройшов льотчик великий шлях наступу, став капітаном, Героєм Радянського Союзу. Не одне складне бойове завдання виконували в той час екіпажі В. Ф. Козакова та В. В. Чепуренка, який поліг на кримській землі смертю хоробрих.