Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перша світова війна стала новим важким випробуванням для трудового народу. Багатьох чоловіків мобілізували до царської армії. У Петрівському залишилися старики, жінки й діти. На кінець війни населення зменшилося майже наполовину.
Про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції в селі дізналися з листа С. О. Кацелова з фронту. Він радив односельцям, якщо будуть вибори в Установчі збори, голосувати за більшовиків, оскільки саме вони захищають інтереси трудящих. У селі утворився місцевий орган буржуазного Тимчасового уряду - волосний комітет громадського порядку (виконавчий комітет). Було обрано Петрівську волосну Раду селянських депутатів.
Незабаром у село повернулися фронтовики і з ними С. О. Кацелов, який часто виступав перед селянами, розповідав їм про події в центрі країни. Присутні на одній із сходок вимагали від поміщика знизити орендну плату на землю і робочу худобу.
З великого радістю зустріли трудящі Петрівського звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 5 січня 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Головою Ради селянських депутатів став С. О. Кацелов. Конфісковані у поміщиків землі, робочу худобу, сільськогосподарський реманент передали селянам. Скасували всі види податків і поборів, які до того стягувалися органами Тимчасового уряду. Рада видала декрет, яким наказувалося фронтовикам зберігати свою зброю і бути готовими дати відсіч ворогам Радянської влади.
Наприкінці квітня 1918 року соло окупували кайзерівські війська. Разом з ними повернулися поміщики. Найактивніші селяни-бідняки - Є. С. Русак, І. Г. Приходько, С. С. Шкурченко, Г С. Шкурченко, М. С. Даниленко, а також С. О. Кацелов та інші - залишили село й отаборилися в Петрівських каменоломнях, у Петрівському, як і скрізь у Криму, почалися безчинства й грабежі. Німецькі окупанти завдали селу великих матеріальних збитків, вивезли багато худоби, хліба,
кормів.
Як кільки в листопаді 1918 року вони відступили, Керченський півострів,
у т. ч. і Петрівську волость, захопили англо-французькі інтервенти й денікінці. Їм допомагали добровольчі загони татарських буржуазних націоналістів і німецьких
колоністів.
Партійна конференція, що відбулася в другій половині лютого 1919 року в Аджимушкайських каменоломнях (за 50 км від Петрівського), ухвалила створити в тилу білогвардійців партизанські загони. На цій конференції був присутній С. О. Кацелов. Він же і очолив організований у березні 1919 року Петрівський партизанський загін, до якого входило 80 чоловік. Комісаром призначили керченського більшовика П. І. Юрченка, а начальником штабу - більшовика із сусіднього села Новомиколаївки Т. К. Чуба. Загін перебував у віданні військово-революційного штабу керченських партизанів, що базувався в Аджимушкайських каменоломнях.
У середині квітня 1919 року, коли фронт наблизився до Керченського півострова, між полустанком Ташлияр (тепер Прісноводне) і станцією Ойсул (Астанине) партизани пустили під укіс ворожий ешелон. До Акмонайського перешийка підійшла 1-а Задніпровська дивізія під командуванням П. Ю Дибенка. Денікінському командуванню довелося зняти з фронту кавалерійську частину для охорони залізничного полотна, але це не перешкодило Петрівському партизанському загонові наприкінці квітня розгромити військовий підрозділ білих, який рухався з Феодосії на Керч грунтовою дорогою. Партизани змусили відступити контрреволюційний загін, що прибув для заготівлі продовольства.
На початку травня 1919 року великі сили денікінців оточили каменоломні. Партизани і багато їх сімей, що знайшли тут притулок, були обложені. Карателі свердлили згори ями, закладали в них бочки з динамітом і сильними вибухами завалювали входи і близькі до поверхні галереї, пускали в каменоломні задушливі гази, які їм постачали інтервенти з французького міноносця «Каск», що стояв в Азовському морі біля Арабатської Стрілки. Білогвардійський полковник (керівник каральної експедиції) зі станції Сім Колодязів телеграфував у ставку Денікіна: «Необхідно просити англійців доставити в Керч задушливих газів 50 тис. кілограмів». Після одного з вибухів під брилою вапняку загинув командир партизанського загону С. О. Кацелов. Партизани вирішили йти на прорив. Багато їх полягло у нерівному бою, а дехто, в т. ч. й Г. І. Юрченко, 20 травня 1919 року зумів вирватися з подвійного кільця. 1967 року, до 50-річчя Радянської влади, трудящі
Ленінське
Сторінка 2 з 6
Низьким залишився рівень освіти населення. 1884 року в Петрівському було всього 28 письменних (серед них 3 жінки), навчалося лише 3 хлопчики. Церковнопарафіяльна школа почала працювати тут у 1900 році. 1913 року в селі були однокласна церковнопарафіяльна школа і початкове народне училище Феодосійського земства, в яких викладали 3 учителі. Про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції в селі дізналися з листа С. О. Кацелова з фронту. Він радив односельцям, якщо будуть вибори в Установчі збори, голосувати за більшовиків, оскільки саме вони захищають інтереси трудящих. У селі утворився місцевий орган буржуазного Тимчасового уряду - волосний комітет громадського порядку (виконавчий комітет). Було обрано Петрівську волосну Раду селянських депутатів.
Незабаром у село повернулися фронтовики і з ними С. О. Кацелов, який часто виступав перед селянами, розповідав їм про події в центрі країни. Присутні на одній із сходок вимагали від поміщика знизити орендну плату на землю і робочу худобу.
З великого радістю зустріли трудящі Петрівського звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 5 січня 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Головою Ради селянських депутатів став С. О. Кацелов. Конфісковані у поміщиків землі, робочу худобу, сільськогосподарський реманент передали селянам. Скасували всі види податків і поборів, які до того стягувалися органами Тимчасового уряду. Рада видала декрет, яким наказувалося фронтовикам зберігати свою зброю і бути готовими дати відсіч ворогам Радянської влади.
Наприкінці квітня 1918 року соло окупували кайзерівські війська. Разом з ними повернулися поміщики. Найактивніші селяни-бідняки - Є. С. Русак, І. Г. Приходько, С. С. Шкурченко, Г С. Шкурченко, М. С. Даниленко, а також С. О. Кацелов та інші - залишили село й отаборилися в Петрівських каменоломнях, у Петрівському, як і скрізь у Криму, почалися безчинства й грабежі. Німецькі окупанти завдали селу великих матеріальних збитків, вивезли багато худоби, хліба,
кормів.
Як кільки в листопаді 1918 року вони відступили, Керченський півострів,
у т. ч. і Петрівську волость, захопили англо-французькі інтервенти й денікінці. Їм допомагали добровольчі загони татарських буржуазних націоналістів і німецьких
колоністів.
Партійна конференція, що відбулася в другій половині лютого 1919 року в Аджимушкайських каменоломнях (за 50 км від Петрівського), ухвалила створити в тилу білогвардійців партизанські загони. На цій конференції був присутній С. О. Кацелов. Він же і очолив організований у березні 1919 року Петрівський партизанський загін, до якого входило 80 чоловік. Комісаром призначили керченського більшовика П. І. Юрченка, а начальником штабу - більшовика із сусіднього села Новомиколаївки Т. К. Чуба. Загін перебував у віданні військово-революційного штабу керченських партизанів, що базувався в Аджимушкайських каменоломнях.
У середині квітня 1919 року, коли фронт наблизився до Керченського півострова, між полустанком Ташлияр (тепер Прісноводне) і станцією Ойсул (Астанине) партизани пустили під укіс ворожий ешелон. До Акмонайського перешийка підійшла 1-а Задніпровська дивізія під командуванням П. Ю Дибенка. Денікінському командуванню довелося зняти з фронту кавалерійську частину для охорони залізничного полотна, але це не перешкодило Петрівському партизанському загонові наприкінці квітня розгромити військовий підрозділ білих, який рухався з Феодосії на Керч грунтовою дорогою. Партизани змусили відступити контрреволюційний загін, що прибув для заготівлі продовольства.
На початку травня 1919 року великі сили денікінців оточили каменоломні. Партизани і багато їх сімей, що знайшли тут притулок, були обложені. Карателі свердлили згори ями, закладали в них бочки з динамітом і сильними вибухами завалювали входи і близькі до поверхні галереї, пускали в каменоломні задушливі гази, які їм постачали інтервенти з французького міноносця «Каск», що стояв в Азовському морі біля Арабатської Стрілки. Білогвардійський полковник (керівник каральної експедиції) зі станції Сім Колодязів телеграфував у ставку Денікіна: «Необхідно просити англійців доставити в Керч задушливих газів 50 тис. кілограмів». Після одного з вибухів під брилою вапняку загинув командир партизанського загону С. О. Кацелов. Партизани вирішили йти на прорив. Багато їх полягло у нерівному бою, а дехто, в т. ч. й Г. І. Юрченко, 20 травня 1919 року зумів вирватися з подвійного кільця. 1967 року, до 50-річчя Радянської влади, трудящі
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чистопілля
- Семисотка
- Приозерне
- Мисове
- Марфівка
- Мар’ївка
- Красногірка
- Іллічеве
- Завітне
- Горностаївка
- Глазівка
- Бєлінське
- Батальне
- Багерове
- Астанине