Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
завод, меблева фабрика. Помітно поліпшилося матеріальне становище населеним, кількість якого до кінця 1925 року зросла до 7577 чоловік.
Багато уваги приділяла Карасубазарська партійна організація зміцненню союзу робітників і селян, змичці міста з селом. Комуністи і комсомольці виїжджали в села з лекціями, доповідями, проводили збори селян. 1 травня 1924 року селяни усього району приїхали в Карасубазар, до підніжжя Білої гори, щоб побачити як працює трактор. Багато з них висловлювали бажання громадою купити трактор для свого села.
Трудящі Карасубазара брали активну участь в колективізації сільського господарства. У жовтні 1929 року міська Рада відрядила в села дві бригади для проведення роз'яснювальної роботи. Робітники підприємств працювали безпосередньо в колгоспах, допомагаючи сільській молоді оволодіти новими професіями, брали участь у роботі курсів слюсарів, токарів, столярів. Опановувати техніку допомагали спеціалісти двох МТС, створених у Карасубазарі. Працівники політвідділів МТС провадили серед сільського населення велику масово-політичну роботу.
У роки передвоєнних п'ятирічок усі підприємства міста успішно виконував м виробничі завдання. Первинні партійні організації здійснювали постійний контроль за витрачанням сировини і палива, добивалися забезпечення високої якості продукції, систематичного зниження її собівартості.
Включившись у стахановський рух, трудящі Карасубазара почали застосовувати передові методи праці на всіх підприємствах. Робітники-стахановці М. Т. Рубан, Т. Л. Мардасова, Д. Тричев та ін., працюючи на будівництві Тайганського водосховища, виконували денні норми на 200-300 і 500 процентів.
1935 року місто стало центром Карасубазарського району. Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті мешкало 10 820 чоловік. З кожним роком зростали добробут трудящих та їх культурний рівень. Успішно вирішувалася житлова проблема. За роки довоєнних п'ятирічок у Карасубазарі зведено 150 нових будинків, закладено парк культури і відпочинку, забруковано кілька вулиць. У місті працювали лікарня, поліклініка, амбулаторія з 6 кабінетами, дитяча консультація, в яких трудилося 15 лікарів і 28 працівників з середньою медичною освітою. У 9 школах вчилися всі діти шкільного віку. Вчителька школи № 1 Т. П. Делямуре удостоєна ордена Леніна. У квітні 1938 року відкрився будинок піонерів, в обладнанні якого взяли участь трудівники всіх підприємств та організацій міста.
На вимогу трудящих у місті закрили церкви, синагоги, їх приміщення стали використовувати з культосвітньою метою. У квітні 1935 року в міському кінотеатрі встановили звукову апаратуру. 1932 року почала видаватися районна газета «Комунист», її робселькорівський актив налічував 153 чоловіка.
Коли ж почалася Велика Вітчизняна війна, більшість чоловіків стала на захист Радянської Батьківщини. Вже першого дня війни до Червоної Армії було мобілізовано 35 комуністів. Промислові підприємства, зокрема артілі «Товариш», «Більшовик», стали випускати продукцію для потреб армії. Населення міста працювало на збиранні врожаю в колгоспах і радгоспах району.
В зв'язку з наближенням лінії фронту партійні організації приступили до створення партизанських загонів. До Карасубазарського партизанського загону було відібрано 108 чоловік, переважно комуністів і комсомольців. Ще до вторгнення ворога у Крим партизани створили в лісах бази з продовольством, зброєю, спорядженням, медикаментами.
1 листопада 1941 року фашисти окупували місто, а через 5 днів партизани втупили з ними в бій. З листопада 1941 року до березня 1942 Карасубазарський загін здійснив близько 60 бойових операцій. Двічі (1 і 6 січня 1942 року) партизани оволодівали Орталаном (нині Зомляничие) і відновлювали там Радянську владу. Хоробрість, мужність і витримку під час виконання бойових завдань проявили командири груп М. Д. Мільтов, А. І. Костильов, командир взводу І. І. Борознюк, комісар П. В. Команський, кулеметник І. П. Терентьев, командир загону В. Л. Тимохін.
2 серпня 1942 року група Карасубазарського партизанського загону зазнала нападу фашистських карателів. Два дні на висоті Берлюк тривав нерівний бій. Коли у партизанів скінчилися патрони, командир групи В. Л. Тимохін наказав бійцям відійти, а сам з дружиною залишився прикривати їх відхід. Здобувши висоту, фашисти знайшли Тимохіних мертвими - останні кулі вони залишили для себе.
Безсилі покінчити з партизанами, фашисти спрямували свою лють на мирне населення. Гітлерівські кати повісили на міській площі колишнього голову Карасубазарського райвиконкому М. К. Спаї, розстріляли сім'ї робітника П. В. Лихоманова, коммндира Червоної Армії Денисова, вчительки П. Й.
Білогірсьск
Сторінка 4 з 7
Втілюючи в життя рішення X з'їзду партії, трудящі Карасубазара докладали багато зусиль до якнайшвидшого завершення відбудови й дальшого розвитку промисловості. У жовтні 1925 року вже працювали 13 млинів, цегельно-черепичнийБагато уваги приділяла Карасубазарська партійна організація зміцненню союзу робітників і селян, змичці міста з селом. Комуністи і комсомольці виїжджали в села з лекціями, доповідями, проводили збори селян. 1 травня 1924 року селяни усього району приїхали в Карасубазар, до підніжжя Білої гори, щоб побачити як працює трактор. Багато з них висловлювали бажання громадою купити трактор для свого села.
Трудящі Карасубазара брали активну участь в колективізації сільського господарства. У жовтні 1929 року міська Рада відрядила в села дві бригади для проведення роз'яснювальної роботи. Робітники підприємств працювали безпосередньо в колгоспах, допомагаючи сільській молоді оволодіти новими професіями, брали участь у роботі курсів слюсарів, токарів, столярів. Опановувати техніку допомагали спеціалісти двох МТС, створених у Карасубазарі. Працівники політвідділів МТС провадили серед сільського населення велику масово-політичну роботу.
У роки передвоєнних п'ятирічок усі підприємства міста успішно виконував м виробничі завдання. Первинні партійні організації здійснювали постійний контроль за витрачанням сировини і палива, добивалися забезпечення високої якості продукції, систематичного зниження її собівартості.
Включившись у стахановський рух, трудящі Карасубазара почали застосовувати передові методи праці на всіх підприємствах. Робітники-стахановці М. Т. Рубан, Т. Л. Мардасова, Д. Тричев та ін., працюючи на будівництві Тайганського водосховища, виконували денні норми на 200-300 і 500 процентів.
1935 року місто стало центром Карасубазарського району. Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті мешкало 10 820 чоловік. З кожним роком зростали добробут трудящих та їх культурний рівень. Успішно вирішувалася житлова проблема. За роки довоєнних п'ятирічок у Карасубазарі зведено 150 нових будинків, закладено парк культури і відпочинку, забруковано кілька вулиць. У місті працювали лікарня, поліклініка, амбулаторія з 6 кабінетами, дитяча консультація, в яких трудилося 15 лікарів і 28 працівників з середньою медичною освітою. У 9 школах вчилися всі діти шкільного віку. Вчителька школи № 1 Т. П. Делямуре удостоєна ордена Леніна. У квітні 1938 року відкрився будинок піонерів, в обладнанні якого взяли участь трудівники всіх підприємств та організацій міста.
На вимогу трудящих у місті закрили церкви, синагоги, їх приміщення стали використовувати з культосвітньою метою. У квітні 1935 року в міському кінотеатрі встановили звукову апаратуру. 1932 року почала видаватися районна газета «Комунист», її робселькорівський актив налічував 153 чоловіка.
Коли ж почалася Велика Вітчизняна війна, більшість чоловіків стала на захист Радянської Батьківщини. Вже першого дня війни до Червоної Армії було мобілізовано 35 комуністів. Промислові підприємства, зокрема артілі «Товариш», «Більшовик», стали випускати продукцію для потреб армії. Населення міста працювало на збиранні врожаю в колгоспах і радгоспах району.
В зв'язку з наближенням лінії фронту партійні організації приступили до створення партизанських загонів. До Карасубазарського партизанського загону було відібрано 108 чоловік, переважно комуністів і комсомольців. Ще до вторгнення ворога у Крим партизани створили в лісах бази з продовольством, зброєю, спорядженням, медикаментами.
1 листопада 1941 року фашисти окупували місто, а через 5 днів партизани втупили з ними в бій. З листопада 1941 року до березня 1942 Карасубазарський загін здійснив близько 60 бойових операцій. Двічі (1 і 6 січня 1942 року) партизани оволодівали Орталаном (нині Зомляничие) і відновлювали там Радянську владу. Хоробрість, мужність і витримку під час виконання бойових завдань проявили командири груп М. Д. Мільтов, А. І. Костильов, командир взводу І. І. Борознюк, комісар П. В. Команський, кулеметник І. П. Терентьев, командир загону В. Л. Тимохін.
2 серпня 1942 року група Карасубазарського партизанського загону зазнала нападу фашистських карателів. Два дні на висоті Берлюк тривав нерівний бій. Коли у партизанів скінчилися патрони, командир групи В. Л. Тимохін наказав бійцям відійти, а сам з дружиною залишився прикривати їх відхід. Здобувши висоту, фашисти знайшли Тимохіних мертвими - останні кулі вони залишили для себе.
Безсилі покінчити з партизанами, фашисти спрямували свою лють на мирне населення. Гітлерівські кати повісили на міській площі колишнього голову Карасубазарського райвиконкому М. К. Спаї, розстріляли сім'ї робітника П. В. Лихоманова, коммндира Червоної Армії Денисова, вчительки П. Й.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Білогірський район
- Цвіточне
- Русаківка
- Новожилівка
- Муромське
- Мічурінське
- Мельничне
- Курське
- Криничне
- Зибине
- Зеленогірське
- Вишенне
- Багате
- Ароматне
- Зуя
- Василівка