Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
друкарню. До 1939 року вже налічувався 491 житловий будинок, з них 74-громадські житловою площею 8226 кв. метрів, замощено й заасфальтовано 3,5 км вулиць, прокладено 1,4 км водопроводу. У зв'язку з перетворенням Сейтлера на районний центр президія держплану Кримської АРСР затвердила план його забудови. Селище розросталося, впорядковувалося. Спорудили будинок Рад, будинок культури, вузол зв'язку, поліпшилося медичне обслуговування. 1939 року відкрилася лікарня на 37 ліжок, працювали 2 амбулаторії, аптека. Населення обслуговували 4 лікарі і 6 фельдшерів. На початок 1940 року Сейтлер став господарським і культурним центром великого передового сільськогосподарського району Криму. Тут проживало 3149 чоловік.
У 1939 році побудували середню школу, в якій навчалося 993 учня і працював 31 учитель. Книжковий фонд двох бібліотек становив 4950 томів. Завжди людно було в районному будинку культури й колгоспному клубі. Велику роль у громадському житті селища відігравала періодична преса, в т. ч. районна газета «Знамя соревнования», що виходила з 1931 року.
22 червня 1941 року, як тільки стало відомо про віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР, у Сейтлері відбувся великий мітинг, учасники якого висловили готовність негайно стати на захист соціалістичної Вітчизни. У перші дні війни на фронт пішло 308 чоловік. На виробництві жінки й підлітки замінили чоловіків. Трудящі гаряче відгукнулися на заклик подати допомогу фронту. Вони віддавали до фонду оборони цінні речі, гроші, 19 трактористів другого загону Сейтлерської МТС у серпні 1941 року відрахували свій п'ятиденний заробіток.
Для боротьби з ворожими парашутистами в селищі було сформовано винищувальний батальйон, до якого ввійшло 700 чоловік. Згодом значна частина його складу, підступила з військами Червоної Армії, решта поповнила партизанський загін, сгнорений у жовтні 1941 року з 116 чоловік. Командиром загону став працівник міліції комуніст А. В. Мухамедьяров, комісаром - секретар райкому партії М. І. Пузакін. Після загибелі В. В. Мухамедьярова загоном командував І. І. Юр'ев. Сейтлерський партизанський загін входив до 2-го партизанського району Криму.
Німецько-фашистські війська захопили Сейтлер З0 жовтня 1941 року. З перших дній окупації почалися масові арешти й страти. гітлерівці по-звірячому вбили директора МТС М. І. Кирпаля, директора школи П. В. Колоколова та ще 193 жителів селища. За час окупації фашисти розстріляли в селищі понад 900 жителів району, вигнали до Німеччини на каторжні роботи 2 тис. чоловік. Та радянські люди не скорилися ворогові: багато патріотів пішло в партизанський загін, який діяв у горах. У ніч на 19 лютого 1942 року між станціями Сейтлер та Ічки (нині Краснофлотська) група партизанів Сейтлерського загону пустила під укіс ворожий ешелон, який складався з 19 платформ, вантажених гарматами, 8 теплушок, пульманівського вагона й паровоза.
З партизанами підтримувала постійний зв'язок підпільна патріотична організація, створена в травні 1942 року головою райвиконкому, уповноваженим обласного підпільного партійного центру І. С. Дяченком. Патріотична група налічувала на кінець 1942 року 78 членів. З травня по серпень 1943 року в селищі діяв Сейтлерський підпільний райком ВКП(б). Підпільники передавали партизанам відомості про ворога, постачали їм продукти, вели антифашистську агітацію серед населення. Селяни, виконуючи вказівки старост, зв'язаних з підпільниками, зсипали в амбари менше зерна, ніж записували, розвозили його по домівках й ховали. Діяльність підпільників серед селянства, особливо щодо розвалювання створених окупантами сільських общин, була схвалена обласним підпільним партійним центром. За активну підпільну роботу І. С. Дяченко нагороджений орденом Червоного Прапора.
На фронтах Великої Вітчизняної війни проти ворога билося близько 300 сейтлерівців, - 106 віддали життя за Батьківщину, 128 удостоєно високих урядових нагород. Так, О. Г. Артеменко нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Л. І. Караулов (тепер учитель школи № 1) - орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, колишній червоногвардієць В. С. Вікторов наприкінці Великої Вітчизняної війни командував корпусом, мав звання генерал-лейтенанта, удостоєний 12 бойових орденів та медалей.
12 квітня 1944 року Сейтлер визволили від окупантів частини 51-ї армії 4-го Українського фронту. Поновили свою діяльність райком партії і райвиконком. Жителі селища робили все, щоб прискорити перемогу над ворогом. Вони зібрали 200 тис. крб. на будівництво танкової колони. Багато з них добровільно вступили до армії.
Відступаючи гітлерівці зруйнували й спалили залізничний вокзал, вузол зв'язку, середню школу, всі промислові підприємства, адміністративні й
Нижньогірський
Сторінка 4 з 7
Протягом 1931 -1939 рр. побудовано: молокозавод, елеватор, інкубаторну станцію, маслоробний завод, хлібопекарню, нафтобазу, ремонтні майстерні МТС, З електростанції (селищної Ради, елеватора і держлісорозсадника), У 1939 році побудували середню школу, в якій навчалося 993 учня і працював 31 учитель. Книжковий фонд двох бібліотек становив 4950 томів. Завжди людно було в районному будинку культури й колгоспному клубі. Велику роль у громадському житті селища відігравала періодична преса, в т. ч. районна газета «Знамя соревнования», що виходила з 1931 року.
22 червня 1941 року, як тільки стало відомо про віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР, у Сейтлері відбувся великий мітинг, учасники якого висловили готовність негайно стати на захист соціалістичної Вітчизни. У перші дні війни на фронт пішло 308 чоловік. На виробництві жінки й підлітки замінили чоловіків. Трудящі гаряче відгукнулися на заклик подати допомогу фронту. Вони віддавали до фонду оборони цінні речі, гроші, 19 трактористів другого загону Сейтлерської МТС у серпні 1941 року відрахували свій п'ятиденний заробіток.
Для боротьби з ворожими парашутистами в селищі було сформовано винищувальний батальйон, до якого ввійшло 700 чоловік. Згодом значна частина його складу, підступила з військами Червоної Армії, решта поповнила партизанський загін, сгнорений у жовтні 1941 року з 116 чоловік. Командиром загону став працівник міліції комуніст А. В. Мухамедьяров, комісаром - секретар райкому партії М. І. Пузакін. Після загибелі В. В. Мухамедьярова загоном командував І. І. Юр'ев. Сейтлерський партизанський загін входив до 2-го партизанського району Криму.
Німецько-фашистські війська захопили Сейтлер З0 жовтня 1941 року. З перших дній окупації почалися масові арешти й страти. гітлерівці по-звірячому вбили директора МТС М. І. Кирпаля, директора школи П. В. Колоколова та ще 193 жителів селища. За час окупації фашисти розстріляли в селищі понад 900 жителів району, вигнали до Німеччини на каторжні роботи 2 тис. чоловік. Та радянські люди не скорилися ворогові: багато патріотів пішло в партизанський загін, який діяв у горах. У ніч на 19 лютого 1942 року між станціями Сейтлер та Ічки (нині Краснофлотська) група партизанів Сейтлерського загону пустила під укіс ворожий ешелон, який складався з 19 платформ, вантажених гарматами, 8 теплушок, пульманівського вагона й паровоза.
З партизанами підтримувала постійний зв'язок підпільна патріотична організація, створена в травні 1942 року головою райвиконкому, уповноваженим обласного підпільного партійного центру І. С. Дяченком. Патріотична група налічувала на кінець 1942 року 78 членів. З травня по серпень 1943 року в селищі діяв Сейтлерський підпільний райком ВКП(б). Підпільники передавали партизанам відомості про ворога, постачали їм продукти, вели антифашистську агітацію серед населення. Селяни, виконуючи вказівки старост, зв'язаних з підпільниками, зсипали в амбари менше зерна, ніж записували, розвозили його по домівках й ховали. Діяльність підпільників серед селянства, особливо щодо розвалювання створених окупантами сільських общин, була схвалена обласним підпільним партійним центром. За активну підпільну роботу І. С. Дяченко нагороджений орденом Червоного Прапора.
На фронтах Великої Вітчизняної війни проти ворога билося близько 300 сейтлерівців, - 106 віддали життя за Батьківщину, 128 удостоєно високих урядових нагород. Так, О. Г. Артеменко нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Л. І. Караулов (тепер учитель школи № 1) - орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, колишній червоногвардієць В. С. Вікторов наприкінці Великої Вітчизняної війни командував корпусом, мав звання генерал-лейтенанта, удостоєний 12 бойових орденів та медалей.
12 квітня 1944 року Сейтлер визволили від окупантів частини 51-ї армії 4-го Українського фронту. Поновили свою діяльність райком партії і райвиконком. Жителі селища робили все, щоб прискорити перемогу над ворогом. Вони зібрали 200 тис. крб. на будівництво танкової колони. Багато з них добровільно вступили до армії.
Відступаючи гітлерівці зруйнували й спалили залізничний вокзал, вузол зв'язку, середню школу, всі промислові підприємства, адміністративні й
Дивиться також інші населені пункти району:
- Якимівка
- Уварівка
- Садове
- Охотське
- Омелянівка
- Новогригорівка
- Михайлівка
- Митрофанівка
- Коврове
- Зоркине
- Жемчужина
- Желябовка