Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Зростав приплив переселенців і сезонних робітників з густонаселених губерній країни, збільшувався попит на пшеницю. Враховуючи це, великі землевласники почали дедалі більше висівати цю культуру або здавати свої землі під посіви. 1886 року в маєтку нащадків Воронцова площа орних земель дорівнювала 8322 десятинам із загальної кількості 17 896 десятин сільськогосподарських угідь. Водночас з розширенням посівів зернових зростало поголів'я коней і великої рогатої худоби. Важливою галуззю господарства, як і раніше, залишалося вівчарство. На Карлівському озері окремі підприємці заснували соляний промисел. Щорічне добування солі становило тут близько 100 тис. пудів. На початок XX ст. Ак-Мечеть стала чималим пунктом вивозу солі й зерна. Малим каботажем звідси щорічно відправлялося понад 800 тис. пудів вантажів. 1908 року в селі побудували паровий млин.
Під час першої російської революції 1905-1907 рр. трудящі Тарханкута виступили проти самодержавства й поміщицько-буржуазної експлуатації. У квітні 1905 року селяни почали розорювати поміщицькі землі й виганяти свою худобу на панські пасовиська. Ні умовляння, ні погрози повітового справника не дали наслідків. Тоді губернські власті направили сюди каральну експедицію. Карателі побили багатьох селян шомполами, а села пограбували.
Становище селянської бідноти Ак-Мечеті після поразки першої російської революції погіршувалося. На 1 січня 1913 року в селі з 126 дворів лише один мав власну землю.
Населення зовсім не одержувало медичної допомоги, що призводило до великої смертності, особливо серед дітей. У 1882-1886 рр. на весь Євпаторійський повіт було 2 лікарі (завідуючий місцевою лікарнею і повітовий лікар). На кожного з них припадало по 152 населені пункти, де проживало 13,5 тис. чоловік. Лікар тільки випадково міг потрапити у таке далеке село, як Ак-Мечеть. Напередодні першої світової війни тут працювала лікарня на 14 ліжок, її обслуговували лікар і 2 фельдшери.
Лише в 60-х роках XIX ст. в Ак-Мечеті відкрилася дворічна церковнопарафіяльна школа. Приміщення свого вона не мала. 1886 року в ній навчалося 23 хлопчики і 6 дівчаток, хоч у селі всього налічувалося 62 чоловіка, що трохи вміли читати і писати, з них жінок - З. Через те, що й діти використовувалися на сільськогосподарських роботах, заняття в школі звичайно розпочиналися у другій половині вересня, а закінчувалися на початку квітня. На утримання школи виділялися мізерні кошти. 1873 року, наприклад, фонди шкільної бібліотеки збільшилися лише на 16 книжок. На початку 1900-х років земство відкрило в Ак-Мечеті замість церковнопарафіяльної школи однокласне училище, де навчали чотирьом діям арифметики, читанню й закону божому. 1907 року училище реорганізували в трирічну школу, але умови для занять залишалися ті ж самі: вчителеві доводилося працювати в одній класній кімнаті з усіма учнями.
В роки першої світової війни посівні площі й поголів'я худоби в Ак-Мечеті значно зменшилися. Через нестачу робочих рук занепали соляні й рибні промисли.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року селяни, які працювали в маєтку Ак-Мечеть, відмовилися укладати угоди на оренду землі і сплачувати гроші за наділи й присадибні ділянки. Бідняки навколишніх сіл захопили посіви пшениці, що належали поміщикові Попову. Солдатів, які були надіслані «для наведення порядку», селяни зустріли вилами й сокирами.
З великою радістю трудящі Ак-Мечеті довідалися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 14 січня 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Створено ревком, який очолив селянин Євпаторійського повіту більшовика. Туровець. Ревком конфіскував землі поміщиків і розподілив їх між трудящими селянами, бідноті допомагав придбати реманент та насіння. З настроєних по-більшовицькому солдатів, які повернулися з фронту, та місцевих бідняків був сформований червоногвардійський загін на чолі з С. Капелюжним. Загін став опорою ревкому.
Наприкінці квітня 1918 року в селі висадився німецький десант, а згодом прийшли білогвардійці, які розстріляли членів ревкому братів І. Ситника й В. Ситника. У червні вони вчинили прилюдну розправу над багатьма селянами. Під шомполами померли Ф. Ковиркова, Р. Шарпило.
Але репресії не залякали трудящих. Багато місцевих жителів вступило до Євпаторійського партизанського загону «Червоні каски». А коли загін
Чорноморське
Сторінка 2 з 7
змолотити поміщикову частку, зерно доставити на вказаний поміщиком ринок, а сіно - на визначене ним місце. Потрібно було також відробляти за користування поміщицьким сільськогосподарським знаряддям, а брати його десятинникам доводилося часто, бо на 81 двір з населенням 531 чоловік у 1886 році було всього 53 плуги і дряпаки, косарок вони зовсім не мали. Під час першої російської революції 1905-1907 рр. трудящі Тарханкута виступили проти самодержавства й поміщицько-буржуазної експлуатації. У квітні 1905 року селяни почали розорювати поміщицькі землі й виганяти свою худобу на панські пасовиська. Ні умовляння, ні погрози повітового справника не дали наслідків. Тоді губернські власті направили сюди каральну експедицію. Карателі побили багатьох селян шомполами, а села пограбували.
Становище селянської бідноти Ак-Мечеті після поразки першої російської революції погіршувалося. На 1 січня 1913 року в селі з 126 дворів лише один мав власну землю.
Населення зовсім не одержувало медичної допомоги, що призводило до великої смертності, особливо серед дітей. У 1882-1886 рр. на весь Євпаторійський повіт було 2 лікарі (завідуючий місцевою лікарнею і повітовий лікар). На кожного з них припадало по 152 населені пункти, де проживало 13,5 тис. чоловік. Лікар тільки випадково міг потрапити у таке далеке село, як Ак-Мечеть. Напередодні першої світової війни тут працювала лікарня на 14 ліжок, її обслуговували лікар і 2 фельдшери.
Лише в 60-х роках XIX ст. в Ак-Мечеті відкрилася дворічна церковнопарафіяльна школа. Приміщення свого вона не мала. 1886 року в ній навчалося 23 хлопчики і 6 дівчаток, хоч у селі всього налічувалося 62 чоловіка, що трохи вміли читати і писати, з них жінок - З. Через те, що й діти використовувалися на сільськогосподарських роботах, заняття в школі звичайно розпочиналися у другій половині вересня, а закінчувалися на початку квітня. На утримання школи виділялися мізерні кошти. 1873 року, наприклад, фонди шкільної бібліотеки збільшилися лише на 16 книжок. На початку 1900-х років земство відкрило в Ак-Мечеті замість церковнопарафіяльної школи однокласне училище, де навчали чотирьом діям арифметики, читанню й закону божому. 1907 року училище реорганізували в трирічну школу, але умови для занять залишалися ті ж самі: вчителеві доводилося працювати в одній класній кімнаті з усіма учнями.
В роки першої світової війни посівні площі й поголів'я худоби в Ак-Мечеті значно зменшилися. Через нестачу робочих рук занепали соляні й рибні промисли.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року селяни, які працювали в маєтку Ак-Мечеть, відмовилися укладати угоди на оренду землі і сплачувати гроші за наділи й присадибні ділянки. Бідняки навколишніх сіл захопили посіви пшениці, що належали поміщикові Попову. Солдатів, які були надіслані «для наведення порядку», селяни зустріли вилами й сокирами.
З великою радістю трудящі Ак-Мечеті довідалися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. 14 січня 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Створено ревком, який очолив селянин Євпаторійського повіту більшовика. Туровець. Ревком конфіскував землі поміщиків і розподілив їх між трудящими селянами, бідноті допомагав придбати реманент та насіння. З настроєних по-більшовицькому солдатів, які повернулися з фронту, та місцевих бідняків був сформований червоногвардійський загін на чолі з С. Капелюжним. Загін став опорою ревкому.
Наприкінці квітня 1918 року в селі висадився німецький десант, а згодом прийшли білогвардійці, які розстріляли членів ревкому братів І. Ситника й В. Ситника. У червні вони вчинили прилюдну розправу над багатьма селянами. Під шомполами померли Ф. Ковиркова, Р. Шарпило.
Але репресії не залякали трудящих. Багато місцевих жителів вступило до Євпаторійського партизанського загону «Червоні каски». А коли загін
Дивиться також інші населені пункти району: