Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Велику роль у розвитку колгоспу відіграла Зуйська машинно-тракторна станція, заснована в 1936 році. Кращі її працівники були учасниками
Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року, серед них бригадир тракторної бригади, депутат Верховної Ради Кримської АРСР П. В. Головченко. У 1938 році очолювана ним бригада на кожний 15-сильний трактор виробила 1747 га умовної оранки і заощадила 167 кг пального. Рекордних показників добився і комбайнер О. І. Курманов.
22 лютого 1937 року утворено Зуйський район. Партійні і радянські оріапи мобілізували трудящих на успішне виконання плану третьої п'ятирічки. За короткий строк у Зуї стали до ладу молокозавод, приміщення для торговельних складів, автопавільйон, 6 житлових двоквартирних будинків, телефонна станція. Розпочалася радіофікація квартир. Працювали новий районний універмаг, 4 магазини, ресторан. Лише в 1938 році на впорядкування районного центру держава асигнувала 490 тис. карбованців.
У Зуйській районній лікарні і поліклініці при ній працювало 9 лікарів. 1940 року на базі неповної середньої школи відкрили середню школу з інтернатом. Для неї збудували новий будинок. У школі навчався 591 учень, викладали 22 вчителі. До 1940 року в Зуї повністю ліквідовано неписьменність. Працю вали дві бібліотеки - районна і при сільській Раді. Центром культурного житія став районний клуб. На центральній площі біля клубу трудящі встановили пам'ятник В. І. Леніну. З 1931 року видавалася газета «Ленинец».
На розбійницький напад фашистської Німеччини на СРСР жителі Зуї, як і всі радянські люди, відповіли рішимістю битися з ворогом, не шкодуючи сил і життя. 23 червня 1941 року на багатолюдному мітингу в Зуї колгоспниця М. Кирієнко заявила: «Мій чоловік і я - люди вже немолоді, але ми йдемо до діючої армії. Запевняємо вас, земляки, що радянської зброї не осоромимо». Тракторист і комбайнер Зуйської МТС С. І. Павлова зобов'язалася оволодіти третьою спеціальністю - шофера, на збиранні врожаю вона працювала також і вночі. Її приклад наслідувало багато жінок району.
У відповідь на заклик Комуністичної партії і Радянського уряду все доросле населення села вступило до народного ополчення. Районний комітет ВКП(б) і районна Рада депутатів трудящих залучали жителів до активної участі в будівництві оборонних рубежів на Перекопі і навколо Зуї, організували збір теплого одягу й подарунків для воїнів. У жовтні 1941 року евакуювали вглиб країни худобу, сільськогосподарську техніку, обладнання ефіроолійного заводу та ефірну олію, що належали МТС, колгоспові «Червона нива» і радгоспові «Кримська Роза».
31 жовтня 1941 року Гітлерівські війська увірвалися в село. Під час окупанії вороги розстріляли 41 жителя села, 95 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти залили Зую кров'ю, але поневолити, зламати волю радянських людей до перемоги не змогли. Багато жителів села боролися з фашистами в рядах Зуйського партизанського загону, сформованого за вказівкою обкому партії до окупації. Командував загоном А. А. Литвиненко, колишній голова районної Ради депутатів трудящих, комісаром був перший секретар райкому партії М. Д. Луговий. Спочатку до загону вступило 60 чоловік, у т. ч. 41 комуніст і 11 комсольців, пізніше, коли загін перебазувався в ліс, до нього влилися бійці Червоної Армії,
які вирвалися з ворожого оточення. Згодом загін поповнився ще 70 жителями Зуї й сусідніх сіл: в ньому налічувалося 238 чоловік.
Бойова діяльність місцевих партизанів розпочалася вже на початку листопада 1941 року, коли на півночі села Баксан (Міжгір'я) Зуйський партизанський загін разом з полком прикордонників вів уперті бої з частинами фашистської армії. 7 листопада вони билися на горі Яман-Таш, 2 грудня розбили ворожий каральний загін під висотою «980», 20 грудня під горою Яман-Таш відбили наступ батальйону гітлеревців. Одну з перших диверсійних операцій загін провів 3 січня 1942 року поблизу селища Кримської Рози, підірвавши саморобними мінами два ворожі танки і вантажну машину з солдатами. Просування німецько-румунських військ в напрямку Керчі і Феодосії, де в цей час висадилися радянські десанти, було тимчасово затримано.
Багато бійців і командирів загону відзначилися відвагою і хоробрістю. Перший командир загону А. А. Литвиненко загинув у березні 1942 року, прикриваючи відхід партизанів; політрук М. М. Бараненко у липні 1942 року у бою під висотою знищив вогнем свого кулемету понад 45 солдатів та офіцерів противника; розвідники О. І. Макаров, Ф. В. Младенов, М. А. Клемпарський, М. Й. Щербина, С. Парчинський добули чимало цінних даних. Лікар загону комуніст Н. П. Кострубей 24 липня 1942 року під висотою «1025», прикривши відхід групи, врятувала їх від розгрому. Тяжкопоранену патріотку фашисти схопили й спалили на вогнищі. Групи О. І. Іванова та У.
Зуя
Сторінка 3 з 7
«Кримська Роза». У 1931 році колгосп «Червона нива» перетворився на дослідно-показове господарство району.Велику роль у розвитку колгоспу відіграла Зуйська машинно-тракторна станція, заснована в 1936 році. Кращі її працівники були учасниками
22 лютого 1937 року утворено Зуйський район. Партійні і радянські оріапи мобілізували трудящих на успішне виконання плану третьої п'ятирічки. За короткий строк у Зуї стали до ладу молокозавод, приміщення для торговельних складів, автопавільйон, 6 житлових двоквартирних будинків, телефонна станція. Розпочалася радіофікація квартир. Працювали новий районний універмаг, 4 магазини, ресторан. Лише в 1938 році на впорядкування районного центру держава асигнувала 490 тис. карбованців.
У Зуйській районній лікарні і поліклініці при ній працювало 9 лікарів. 1940 року на базі неповної середньої школи відкрили середню школу з інтернатом. Для неї збудували новий будинок. У школі навчався 591 учень, викладали 22 вчителі. До 1940 року в Зуї повністю ліквідовано неписьменність. Працю вали дві бібліотеки - районна і при сільській Раді. Центром культурного житія став районний клуб. На центральній площі біля клубу трудящі встановили пам'ятник В. І. Леніну. З 1931 року видавалася газета «Ленинец».
На розбійницький напад фашистської Німеччини на СРСР жителі Зуї, як і всі радянські люди, відповіли рішимістю битися з ворогом, не шкодуючи сил і життя. 23 червня 1941 року на багатолюдному мітингу в Зуї колгоспниця М. Кирієнко заявила: «Мій чоловік і я - люди вже немолоді, але ми йдемо до діючої армії. Запевняємо вас, земляки, що радянської зброї не осоромимо». Тракторист і комбайнер Зуйської МТС С. І. Павлова зобов'язалася оволодіти третьою спеціальністю - шофера, на збиранні врожаю вона працювала також і вночі. Її приклад наслідувало багато жінок району.
У відповідь на заклик Комуністичної партії і Радянського уряду все доросле населення села вступило до народного ополчення. Районний комітет ВКП(б) і районна Рада депутатів трудящих залучали жителів до активної участі в будівництві оборонних рубежів на Перекопі і навколо Зуї, організували збір теплого одягу й подарунків для воїнів. У жовтні 1941 року евакуювали вглиб країни худобу, сільськогосподарську техніку, обладнання ефіроолійного заводу та ефірну олію, що належали МТС, колгоспові «Червона нива» і радгоспові «Кримська Роза».
31 жовтня 1941 року Гітлерівські війська увірвалися в село. Під час окупанії вороги розстріляли 41 жителя села, 95 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти залили Зую кров'ю, але поневолити, зламати волю радянських людей до перемоги не змогли. Багато жителів села боролися з фашистами в рядах Зуйського партизанського загону, сформованого за вказівкою обкому партії до окупації. Командував загоном А. А. Литвиненко, колишній голова районної Ради депутатів трудящих, комісаром був перший секретар райкому партії М. Д. Луговий. Спочатку до загону вступило 60 чоловік, у т. ч. 41 комуніст і 11 комсольців, пізніше, коли загін перебазувався в ліс, до нього влилися бійці Червоної Армії,
які вирвалися з ворожого оточення. Згодом загін поповнився ще 70 жителями Зуї й сусідніх сіл: в ньому налічувалося 238 чоловік.
Бойова діяльність місцевих партизанів розпочалася вже на початку листопада 1941 року, коли на півночі села Баксан (Міжгір'я) Зуйський партизанський загін разом з полком прикордонників вів уперті бої з частинами фашистської армії. 7 листопада вони билися на горі Яман-Таш, 2 грудня розбили ворожий каральний загін під висотою «980», 20 грудня під горою Яман-Таш відбили наступ батальйону гітлеревців. Одну з перших диверсійних операцій загін провів 3 січня 1942 року поблизу селища Кримської Рози, підірвавши саморобними мінами два ворожі танки і вантажну машину з солдатами. Просування німецько-румунських військ в напрямку Керчі і Феодосії, де в цей час висадилися радянські десанти, було тимчасово затримано.
Багато бійців і командирів загону відзначилися відвагою і хоробрістю. Перший командир загону А. А. Литвиненко загинув у березні 1942 року, прикриваючи відхід партизанів; політрук М. М. Бараненко у липні 1942 року у бою під висотою знищив вогнем свого кулемету понад 45 солдатів та офіцерів противника; розвідники О. І. Макаров, Ф. В. Младенов, М. А. Клемпарський, М. Й. Щербина, С. Парчинський добули чимало цінних даних. Лікар загону комуніст Н. П. Кострубей 24 липня 1942 року під висотою «1025», прикривши відхід групи, врятувала їх від розгрому. Тяжкопоранену патріотку фашисти схопили й спалили на вогнищі. Групи О. І. Іванова та У.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Білогірський район
- Цвіточне
- Русаківка
- Новожилівка
- Муромське
- Мічурінське
- Мельничне
- Курське
- Криничне
- Зибине
- Зеленогірське
- Вишенне
- Багате
- Ароматне