Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Розпочату ще в перші роки Радянської влади ліквідацію неписьменності успішно завершено до 1937 року. У 1930-1931 рр. введено загальне
початкове навчання, а до 1936 року в основному вирішено завдання переходу до загального семирічного навчання. Було створено педагогічний робітфак та педагогічне училище, школу трактористів і комбайнерів. 1940 року в 20 початкових, неповних середніх і середніх
школах працювало 319 вчителів і навчалося понад 8 тис. дітей, у дитячих санаторних
класах - 1350 дітей.
У місії відкрилося 2 літні театри. Музей поповнився новими експонатами. Велика виховна й культурно-масова робота з трудящими проводилася в 7 клубах, 5 кінотеатрах, 20 бібліотеках, загальний книжковий фонд яких становив близько 52 тис. томів. З 1929 року в Євпаторії видавалася районна газета «Коллективист». Одностайним голосуванням за кандидатів блоку комуністів і безпартійних трудящі міста висловили довір'я Комуністичній партії, схваливши її політику під час виборів до Верховної Ради СРСР 1937 року. Увага партійної організації, що об'єднувала 1941 року 820 членів і кандидатів у члени партії, а також комсомольської, у лавах якої перебувало 2430 чоловік, була спрямована на успішне виконання завдань третього п'ятирічного плану. У вересні 1939 року Євпаторійський райком партії було перетворено на міськком ВКП(б), його першим секретарем обрано Г. С. Сеніна, який у березні 1939 року представляв Євпаторійську партійну організацію на XVIII з'їзді ВКП(б). Активізувалася діяльність міської Ради, в 14 секціях якої працювало 220 депутатів і 489 активістів. Радянські, комсомольські й профспілкові організації посилювали роботу щодо патріотичного виховання трудящих.
Та мирну пращо радянських людей перервав віроломний напад Гітлерівської Німеччини на Радянську країну. У перші ж дні Великої Вітчизняної війни всі підприємства іі установи міста перебудувалися на воєнний лад. Під неослабним контролем Ради, Євпаторійської партійної організації здійснювалися мобілізація до лав Червоної Армії, формування народного ополчення, в яке до кінця липня записалося 5325 місцевих жителів.
Сотні євпаторійців добровільно пішли на фронт. До бойової готовності була приведена протиповітряна оборона, організована мережа постів для спостереження за ворожими літаками, посилена охорона підприємств. Для боротьби з диверсантами і шпигунами створено винищувальний батальйон у складі 223 чоловік (командир А. Мартиненко, комісар Г. О. Хачирашвілі).
Промислові підприємства почали випускати продукцію для фронту. Всі здравниці, крім дитячих кістковотуберкульозних, були перетворені на евакогоспіталі. З наближенням до міста фронту партійні й радянські організації все ширше розгортали роботу щодо евакуації госпіталів, населення, промислових підприємств, майна.
31 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися до Євпаторії. Розпочався тяжкий період окупації, що тривав майже два з половиною роки. Гітлерівці вивозили з міста матеріальні цінності й продовольство. Пляж і набережна були обнесені колючим дротом та заміновані. Кривавими репресіями фашисти намагалися домогтися від населення рабської покори. 23 листопада вони вчинили німину першу розправу над мирними жителями. Близько 700 дітей, чоловіків і жінок, у яких спочатку відібрали цінні речі, напівроздягнутих вивезли за місто і там розстріляли. Невдовзі після цього під час облави, вчиненої у ряді кварталів, знищено ще до 150 чоловік. 5-9 січня 1942 року Гітлерівці розстріляли близько тис. мешканців міста. У старій частині Євпаторії фашисти винищили чоловіче населення віком від 14 років і більше. Всього Гітлерівські злочинці розстріляли и закатували тут більше 12 тис. радянських громадян. Понад 5 тис. жителів було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. На місці масового розстрілу євпаторійців у районі Красної Гірки (північна частина міста) та на території контори експедиції глибокого буріння після війни споруджено пам'ятники жертвам фашизму.
Незважаючи на лютий терор, місцеві жителі піднімалися на боротьбу з фашизмом. Під чає тимчасової окупації в Євпаторії діяло 8 підпільних груп, що об'єднували 45 патріотів. 1942 року створено підпільні групи «партійних і безпартійних- більшовиків», групу лікарів, групу «ВФ» («Винищуй фашистів»), комсомольську групу. Організатором і керівником підпільної комсомольської групи був комуніст з 1921 року О. І. Галушкін, що працював до війни секретарем Сімферопольського міськкому партії. Комсомольці приймали зведення Радіпформбюро, розмножували їх і розповсюджували серед населення. У травні 1942 року учасників групи вистежили й розстріляли карателі. До 1943 року оформилися групи підпільників на мотороремонтному заводі (очолював О. С. Чепурний) та при електростанції (керівник М. П. Штригель), а також 2 групи з колишніх військовополонених
Євпаторія
Сторінка 12 з 18
молодшого медичного персоналу.Розпочату ще в перші роки Радянської влади ліквідацію неписьменності успішно завершено до 1937 року. У 1930-1931 рр. введено загальне
школах працювало 319 вчителів і навчалося понад 8 тис. дітей, у дитячих санаторних
класах - 1350 дітей.
У місії відкрилося 2 літні театри. Музей поповнився новими експонатами. Велика виховна й культурно-масова робота з трудящими проводилася в 7 клубах, 5 кінотеатрах, 20 бібліотеках, загальний книжковий фонд яких становив близько 52 тис. томів. З 1929 року в Євпаторії видавалася районна газета «Коллективист». Одностайним голосуванням за кандидатів блоку комуністів і безпартійних трудящі міста висловили довір'я Комуністичній партії, схваливши її політику під час виборів до Верховної Ради СРСР 1937 року. Увага партійної організації, що об'єднувала 1941 року 820 членів і кандидатів у члени партії, а також комсомольської, у лавах якої перебувало 2430 чоловік, була спрямована на успішне виконання завдань третього п'ятирічного плану. У вересні 1939 року Євпаторійський райком партії було перетворено на міськком ВКП(б), його першим секретарем обрано Г. С. Сеніна, який у березні 1939 року представляв Євпаторійську партійну організацію на XVIII з'їзді ВКП(б). Активізувалася діяльність міської Ради, в 14 секціях якої працювало 220 депутатів і 489 активістів. Радянські, комсомольські й профспілкові організації посилювали роботу щодо патріотичного виховання трудящих.
Та мирну пращо радянських людей перервав віроломний напад Гітлерівської Німеччини на Радянську країну. У перші ж дні Великої Вітчизняної війни всі підприємства іі установи міста перебудувалися на воєнний лад. Під неослабним контролем Ради, Євпаторійської партійної організації здійснювалися мобілізація до лав Червоної Армії, формування народного ополчення, в яке до кінця липня записалося 5325 місцевих жителів.
Сотні євпаторійців добровільно пішли на фронт. До бойової готовності була приведена протиповітряна оборона, організована мережа постів для спостереження за ворожими літаками, посилена охорона підприємств. Для боротьби з диверсантами і шпигунами створено винищувальний батальйон у складі 223 чоловік (командир А. Мартиненко, комісар Г. О. Хачирашвілі).
Промислові підприємства почали випускати продукцію для фронту. Всі здравниці, крім дитячих кістковотуберкульозних, були перетворені на евакогоспіталі. З наближенням до міста фронту партійні й радянські організації все ширше розгортали роботу щодо евакуації госпіталів, населення, промислових підприємств, майна.
31 жовтня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися до Євпаторії. Розпочався тяжкий період окупації, що тривав майже два з половиною роки. Гітлерівці вивозили з міста матеріальні цінності й продовольство. Пляж і набережна були обнесені колючим дротом та заміновані. Кривавими репресіями фашисти намагалися домогтися від населення рабської покори. 23 листопада вони вчинили німину першу розправу над мирними жителями. Близько 700 дітей, чоловіків і жінок, у яких спочатку відібрали цінні речі, напівроздягнутих вивезли за місто і там розстріляли. Невдовзі після цього під час облави, вчиненої у ряді кварталів, знищено ще до 150 чоловік. 5-9 січня 1942 року Гітлерівці розстріляли близько тис. мешканців міста. У старій частині Євпаторії фашисти винищили чоловіче населення віком від 14 років і більше. Всього Гітлерівські злочинці розстріляли и закатували тут більше 12 тис. радянських громадян. Понад 5 тис. жителів було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. На місці масового розстрілу євпаторійців у районі Красної Гірки (північна частина міста) та на території контори експедиції глибокого буріння після війни споруджено пам'ятники жертвам фашизму.
Незважаючи на лютий терор, місцеві жителі піднімалися на боротьбу з фашизмом. Під чає тимчасової окупації в Євпаторії діяло 8 підпільних груп, що об'єднували 45 патріотів. 1942 року створено підпільні групи «партійних і безпартійних- більшовиків», групу лікарів, групу «ВФ» («Винищуй фашистів»), комсомольську групу. Організатором і керівником підпільної комсомольської групи був комуніст з 1921 року О. І. Галушкін, що працював до війни секретарем Сімферопольського міськкому партії. Комсомольці приймали зведення Радіпформбюро, розмножували їх і розповсюджували серед населення. У травні 1942 року учасників групи вистежили й розстріляли карателі. До 1943 року оформилися групи підпільників на мотороремонтному заводі (очолював О. С. Чепурний) та при електростанції (керівник М. П. Штригель), а також 2 групи з колишніх військовополонених