Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Морське

З розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві проходить процес розшарування селян. 1884 року 9 дворів мали наймитів. Про диференціацію селян свідчить і нерівномірна забезпеченість їх сільськогосподарським реманентом, робочою худобою. Так, у 80-х роках XIX ст. з 256 дворів, що мали землю, лише 35 були забезпечені реманентом. 107
дворів мали до 3 голів робочої худоби, 1 двір - 4 голови, 154 господарства не мали робочої худоби. У 119 господарствах не було ніякої худоби. Поряд з цим у 54 дворах налічувалося по 25 овець, у 24 - ще більше. У селі весь час точилася боротьба за пасовища. Фактично громадським пасовиськом користувалися заможні члени общини, сільські багатії. Почастішали випадки, коли один власник виганяв на пасовище 200 й більше овець, а іншим общинникам ніде було пасти велику худобу. Таке становище викликало невдоволення селян.
Селяни-бідняки, а саме такі тут переважали, змушені були з ранніх років за мізерну плату найматися на роботу до багатіїв. Найпоширенішим видом заро­бітку була поденщина на косовиці і обкопуванні виноградників у своєму або сусід ньому селі. Дехто ходив також на заробітки до Алушти. Щороку частина населення наймалася на все літо садовими сторожами та збирачами фруктів до інших
Волостей і повітів. Заможніші селяни, що мали диліжанси або двоколісні гарби, займалися візникуванням: вивозили до Карасубазара, Сімферополя, Феодосії, а іноді до Керчі фрукти, виноград, вино, до села привозили борошно й зерно.
1915 року в Капсіхорі налічувалося 386 дворів, де мешкало 1912 чоловік (чоловіків 971, жінок 941). У цей час селу належало 3882 десятини землі, в т. ч. 3069 придатної, з якої 130,5 десятини - під виноградниками. Майже всією придатною землею володіли поміщики та куркулі, більшість жителів була малоземельною. Багато хто з селян мав незначні клаптики виноградників розміром 150-500 кв. сажнів. Приїжджі агенти коньячних та горілчаних фірм скуповували у них вино­град не за сортами та якістю, а за вмістом градусів. Змовившися між собою, агенти диктували свої ціни селянам, нещадно їх оббираючи.
Лікарні в селі не було, найближча знаходилася в Судаку за 23 версти. «Лікували» знахарі та мулли, влітку на березі моря застосовувалося лікування піщаними ваннами, хворого закопували у грітий сонцем пісок, залишаючи голову, її затіню­вали покривалом або парасолькою. Лише у 1915 році відкрито фельдшерський пункт. 1884 року письменних у селі налічувалося 340 чоловік, а неписьменних 912. З 265 дітей шкільного віку в початковій школі навчалося 127: хлопчиків 77, дівчат 50.
Капсіхор відвідувало багато вчених і краєзнавців, які залишили цінні відомості з його історії та етнографії. Серед них були академік П. С. Паллас, П. І. Сумароков, В. Броненський, П. І. Кеппен та інші.
Лютнева буржуазно-демократична революція не змінила економічного становища трудового селянства. Земля, як і раніше, була в руках поміщиків і капіталістів. Трудящі з радістю зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціа­лістичної революції. Радянську владу в селі встановлено в середині січня 1918 року. Але вже 18 квітня на територію Республіки Тавріди вдерлися німецькі війська. Дізнавшись про наближення окупантів, підвели голову куркулі. Разом з багатіями сусіднього Кутлака вони влаштували засідку і вбили 18 матросів, що направлялися з Алушти до Феодосії. Захопивши село, окупанти встановили старі порядки, але трудящі всіляко протидіяли їх наказам та розпорядженням.
22 квітня 1919 року Червона Армія з боями зайняла Феодосію, а до 1 травня в Капсіхорі було відновлено Радянську владу. Але незабаром нависла нова небез­пека: наприкінці червня 1919 року село захопили білогвардійці. Активну боротьбу проти них вів багато хто з жителів села. Так, наймит Мухтар Кадир Амет допоміг втекти від переслідування двом більшовикам. Білі по-звірячому закатували його дружину. Рятуючись від карателів, у лісі ховалися жінки і діти Капсіхора. Коли 20 січня 1920 року в село було надіслано загін стражників для проведення насильницької мобілізації до білої армії, молодь не лише не з'явилася на збірний пункт, але й вчинила загону збройний опір, усіх стражників було вбито.
Незважаючи на репресії, трудящі продовжували боротьбу. 10 червня 1920 року в донесенні феодосійських властей прокурору окружного суду повідомлялося: «У селі Капсіхорі Феодосійського повіту місцеві жителі заявили, що вони не допустять обшуків і арештів, не зупиняться навіть перед застосуванням сили. За розпорядженням начальника гарнізону Феодосії у Капсіхор надіслано розташований у місті Судаку офіцерський загін для допомоги чинам державного розшуку під час прове­дення арештів».
У роки громадянської війни село двічі було місцем сміливих висадок загонів Червоної Армії. Увечері 16 серпня 1920 року катер «Гаджибей», що прийшов з радянської Анапи, причалив до берега поблизу Капсіхора. У ніч на 17 серпня и катера висадилася група колишніх червоногвардійців-севастопольців у складі 11 чоловік, відряджена ЦК КП(б)У та


.

Морське - cучасна карта