Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Караджі засновано земську школу, в якій працювали 3 вчителі. Незважаючи на це, до 1887 року серед дорослого населення було всього лише 14 письменних, з них одна жінка. В 1900/901 навчальному році з 99 учнів школу закінчило 7 (5 хлопчиків і 2 дівчинки). І наприкінці ХІХ ст. становище з народною освітою лишалося на дуже низькому рівні.
Під впливом революційних виступів пролетаріату Петрограда, Москви та інших промислових центрів трудящі Тарханкута посилили боротьбу проти поміщиків і а куркулів. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції селяни захоплювали панські й казенні землі, вирубували ліси. Жителі Караджі на сільському сході ухвалили відібрати ділянку поміщицької землі (400 десятин, розташованих в Козловському виярку), поділити її порівну і засіяти ячменем. Незважаючи на умовляння з боку місцевих властей, «товариство селян села Караджі залишилося при своєму рішенні здійснити самовільний поділ між собою землі...».
Особливо посилилася боротьба з гнобителями після того, як жителі села дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В середині січня 1918 року тут було встановлено Радянську владу.
Навесні жителі Караджі, керовані селянином А. Л. Клименком, здійснили розподіл поміщицьких земель, майна й худоби. Але наприкінці квітня сюди вдерлися кайзерівські війська, а в листопаді 1918 року Караджі захопив загін денікінців. Зігнавши жителів на площу, карателі почали сікти їх шомполами й нагаями, примусили повернути худобу та реманент. А. Л. Клименка та ще кількох селян-активистів було заарештовано і вивезено до Сімферополя. У квітні 1919 року частини Червоної Армії вигнали білогвардійців з села. Однак у червні вони вже знову безчинствували тут. Влітку 1919 року, в період кривавого розгулу денікінців, селяни Караджі й сусіднього села Кунан (нині Красносільське) відмовилися сплатити поміщикам орендну плату за землю, яку вони одержали безплатно від Радянської влади. Поміщики Раков і Русанов звернулися по допомогу до військових властей, які негайно надіслали карателів. 21 липня біля села Кунан обурені селяни зустріли загін, який конвоював арештованих, і зажадали їх звільнення. Почалася стрілянина, кілька селян було поранено і вбито. На місце події прибув посилений загін солдатів, озброєних гарматами й кулеметами. Кати вчинили криваву розправу над повсталими. Селян викликали за списком і давали кожному по 100 ударів шомполами і нагаями. Найбільш активних учасників повстання в Караджі А. Л. Клименка, П. Бойка та С. Моцаря, а також багатьох селян з інших сіл по-звірячому закатували.
У листопаді 1920 року білогвардійців було вигнано з Караджі. Одразу ж відбулися вибори органів Радянської влади. 17 листопада на загальних зборах селян Караджі обрали сільський ревком. Через два дні робітники й службовці утворили робітничий комітет для управління колишньою поміщицькою економією. Здійснилася одвічна мрія селян - вони стали господарями землі.
Але будувати нове життя доводилося в боротьбі з куркульством, контрреволюційними силами, які чинили опір соціалістичним перетворенням. Особливо тяжким виявився 1922 рік, коли населення відчувало великі труднощі у зв'язку з голодом. Н цей час селяни-бідняки Караджі організували товариство спільного обробітку землі.
Наприкінці відбудовного періоду, за даними Всесоюзного перепису населення 1926 року, в Караджі проживав 1351 чоловік, з них 1224 - українці. Налічувалося 271 двори. Куркульство мало ще значну питому вагу в сільському господарстві району. Великої гостроти боротьба між куркулями й основною масою селянства досягла в 1927 році. Вона відбувалася на грунті перерозподілу землі та випасів. Заможна верхівка будь-що прагнула відволікти здійснення цього заходу Радянської влади і прибрати до своїх рук випаси. Однак бідняцька й середняцька частина населення давала відсіч підступам класових ворогів. У цій боротьбі велику роль відіграли комуністи й комсомольці, які згуртували сільський актив.
Вживалося усіх заходів до того, щоб покінчити з неписьменністю серед дорослого населення. Значну роботу щодо цього виконала комсомольська організація,створена в Караджі ще на початку 20-х років. У 1928 році вона вже налічувала 16 чоловік. Комсомольці проводили агітаційну роботу серед селян, роз'яснювали політику партії і Радянської влади на селі, навчили грамоти 250 селян, влаштовували вечори, організовували передплату газет. У колишньому панському будинку відкрилася семирічна школа. Центром політико-масової роботи на селі стала створена в 1925 році хата-читальня. Завдяки невтомній агітаційній і організаційній роботі сільських активістів - комуністів і комсомольців - у 1929 році селяни Караджа об'єдналися в
Оленівка
Сторінка 2 з 6
1912 року в селі налічувалося 1150 чоловік населення. Лікарів тут не було. Переважна більшість селян не знала грамоти. На час здійснення реформи 1861 року багато з них не могли підписати уставну грамоту, за якою вони ставали власниками земельного наділу й садиби. Її «за неграмотних на їх особисте прохання підписав сільський староста села». Тільки 1879 року в Під впливом революційних виступів пролетаріату Петрограда, Москви та інших промислових центрів трудящі Тарханкута посилили боротьбу проти поміщиків і а куркулів. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції селяни захоплювали панські й казенні землі, вирубували ліси. Жителі Караджі на сільському сході ухвалили відібрати ділянку поміщицької землі (400 десятин, розташованих в Козловському виярку), поділити її порівну і засіяти ячменем. Незважаючи на умовляння з боку місцевих властей, «товариство селян села Караджі залишилося при своєму рішенні здійснити самовільний поділ між собою землі...».
Особливо посилилася боротьба з гнобителями після того, як жителі села дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В середині січня 1918 року тут було встановлено Радянську владу.
Навесні жителі Караджі, керовані селянином А. Л. Клименком, здійснили розподіл поміщицьких земель, майна й худоби. Але наприкінці квітня сюди вдерлися кайзерівські війська, а в листопаді 1918 року Караджі захопив загін денікінців. Зігнавши жителів на площу, карателі почали сікти їх шомполами й нагаями, примусили повернути худобу та реманент. А. Л. Клименка та ще кількох селян-активистів було заарештовано і вивезено до Сімферополя. У квітні 1919 року частини Червоної Армії вигнали білогвардійців з села. Однак у червні вони вже знову безчинствували тут. Влітку 1919 року, в період кривавого розгулу денікінців, селяни Караджі й сусіднього села Кунан (нині Красносільське) відмовилися сплатити поміщикам орендну плату за землю, яку вони одержали безплатно від Радянської влади. Поміщики Раков і Русанов звернулися по допомогу до військових властей, які негайно надіслали карателів. 21 липня біля села Кунан обурені селяни зустріли загін, який конвоював арештованих, і зажадали їх звільнення. Почалася стрілянина, кілька селян було поранено і вбито. На місце події прибув посилений загін солдатів, озброєних гарматами й кулеметами. Кати вчинили криваву розправу над повсталими. Селян викликали за списком і давали кожному по 100 ударів шомполами і нагаями. Найбільш активних учасників повстання в Караджі А. Л. Клименка, П. Бойка та С. Моцаря, а також багатьох селян з інших сіл по-звірячому закатували.
У листопаді 1920 року білогвардійців було вигнано з Караджі. Одразу ж відбулися вибори органів Радянської влади. 17 листопада на загальних зборах селян Караджі обрали сільський ревком. Через два дні робітники й службовці утворили робітничий комітет для управління колишньою поміщицькою економією. Здійснилася одвічна мрія селян - вони стали господарями землі.
Але будувати нове життя доводилося в боротьбі з куркульством, контрреволюційними силами, які чинили опір соціалістичним перетворенням. Особливо тяжким виявився 1922 рік, коли населення відчувало великі труднощі у зв'язку з голодом. Н цей час селяни-бідняки Караджі організували товариство спільного обробітку землі.
Наприкінці відбудовного періоду, за даними Всесоюзного перепису населення 1926 року, в Караджі проживав 1351 чоловік, з них 1224 - українці. Налічувалося 271 двори. Куркульство мало ще значну питому вагу в сільському господарстві району. Великої гостроти боротьба між куркулями й основною масою селянства досягла в 1927 році. Вона відбувалася на грунті перерозподілу землі та випасів. Заможна верхівка будь-що прагнула відволікти здійснення цього заходу Радянської влади і прибрати до своїх рук випаси. Однак бідняцька й середняцька частина населення давала відсіч підступам класових ворогів. У цій боротьбі велику роль відіграли комуністи й комсомольці, які згуртували сільський актив.
Вживалося усіх заходів до того, щоб покінчити з неписьменністю серед дорослого населення. Значну роботу щодо цього виконала комсомольська організація,створена в Караджі ще на початку 20-х років. У 1928 році вона вже налічувала 16 чоловік. Комсомольці проводили агітаційну роботу серед селян, роз'яснювали політику партії і Радянської влади на селі, навчили грамоти 250 селян, влаштовували вечори, організовували передплату газет. У колишньому панському будинку відкрилася семирічна школа. Центром політико-масової роботи на селі стала створена в 1925 році хата-читальня. Завдяки невтомній агітаційній і організаційній роботі сільських активістів - комуністів і комсомольців - у 1929 році селяни Караджа об'єдналися в
Дивиться також інші населені пункти району: