Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У селищі працювали завод безалкогольних напоїв, пекарня, банно-пральний комбінат, відділення зв'язку, ощадна каса, два магазини. Рік у рік
поліпшувалося медичне обслуговування населення. 1933 року лікарню на 5 ліжок, що тимчасово містилася в бараці, обслуговував один лікар, він же приймав хворих в амбулаторії. 1940 року відкрилася нова лікарня. У ній працювало 4 лікарі і 10 чоловік середнього медперсоналу. Діяла аптека. 1934 року 245 учнів почали навчання в новій школі-семирічці, яку через три роки реорганізували в десятирічку. У 1940/41 навчальному році 20 чителів навчали в ній 618 дітей. 1935 року при заводі створили курси лікпепу. У листопаді того ж року закінчено будівництво клубу. Тут організовувалися лекції і бесіди, демонструвалися кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності та спортивний гурток. При клубі діяла бібліотека. Велику роботу вела обрана 1939 року селищна Рада депутатів трудящих. Її виконком і кілька постійних комісій вирішували питання розвитку комунального господарства, благоустрою, житлового будівництва, побуту й культури селища. Мирну творчу працю радянських людей перервав віроломний напад фашистської Німеччини на нашу країну. З перших же днів війни чоловіки та молодь селища пішли на фронти Великої Вітчизняної війни. Бромний завод не зупинявся навіть, коли точилися бої на підступах до Криму. Робітники самовіддано трудилися, даючи необхідну для фронту продукцію, у цехи прийшли колишні домогосподарки. Закінчивши зміну, усі копали окопи. Близько тисячі жителів селища брали участь в укріпленні Ворекопського валу й заводу. З 224 чоловік було сформовано 5 взводів народного ополчення. На заводі проходили військову підготовку кілька груп самооборони. Секретар парткому підприємства Г. Т. Коченко рішенням райкому партії був призначений комісаром винищувального батальйону. Більшість жителів селища вносила щомісяця свій одноденний заробіток до фонду оборони. У вересні 1941 року все заводське устаткування вивезли в глибокий тил, куди перед тим евакуювалися сім'ї робітників і службовців. На новому місці красноперекопські хіміки продовжували самовіддано працювати.
У жовтні 1941 року селище й територія заводу стали ареною запеклих боїв. Тут пролягали оборонні рубежі 156-ї стрілецької дивізії. Радянські воїни героїчними зусиллями стримували переважаючі сили ворога. На станції П'ятиозерна командир взводу Сорока, сержант Петров, командир відділення Шестопалов, червоноармійці Олесик, Сидоров та інші в одному бою знищили близько 200 окупантів, особливо відзначився молодший лейтенант Куций. Дві доби бився оточений гітлерівцями невеликий гарнізон бромзаводу.
З0 жовтня, після кровопролитних боїв, ворогові вдалося прорвати Інгушські, позиції й захопити Красноперекопськ. Фашисти встановили в селищі жорстокиіі окупаційний режим. Вони розстріляли 96 чоловік. Багато хто з комуністів, комсомольців і безпартійних жителів селища і району на чолі з головою райвиконкому
A. А. Зосименком пішли до Зуйського партизанського загону, що діяв у лісах на північний схід від Алушти. Народні месники нападали на воронні частини, псували зв'язок, знищували зрадників Батьківщини.
У 1942 році Кримський підпільний обком партії направив на станцію П'ятиозерна комуніста К. П. Кобзева. У вересні наступного року він створив тут підпільну організацію, що систематично здійснювала диверсії. Так, Ф. П. Приходько, працюючи мотористом на залізничній водокачці, виводив з ладу то мотор, то насосну установку, то паровий котел. Це затримувало подавання води німецьким паровозам, що направлялися на фронт через станцію П'ятиозерна. В. І. Іванов і І. І. Богачук працювали на станції стрілочниками. У грудні 1943 року їм удалося влаштувати зіткнення бронепоїзда із поїздом, навантаженим зенітною артилерією. У січні 1944 року зазнали аварії два поїзди з бойовою технікою і живою силою ворога. Це теж була справа рук радянських патріотів. Підпільники затримували рух автотранспорту, розкидаючи на дорогах колючий дріт, цвяхи тощо. Вони заганяли в тупик вагони з продовольством і роздавали його населенню та військовополоненим. Серед жителів селища поширювалися зведення Радянського Інформбюро. В. І. Іванов на початку квітня 1944 року допоміг утекти з полону радянському льотчикові
B. А. Остахову, якого гітлерівці схопили під час вимушеної посадки підбитого літака біля селища. З допомогою М. Поселихіна, що влаштувався перекладачем у німецькій комендатурі, підпільники діставали документи для військовополонених і визволяли їх цілими групами, передавали партизанам різні відомості про німецький гарнізон, пересування військ тощо.
На території Красноперекопська містився військовий госпіталь, де працювали лікарі-словаки. Підпільники встановили з ними зв'язок, і ті охоче допомагали радянським патріотам. Дотримуючись суворої конспірації, підпільна група продовжувала свою діяльність аж до приходу радянських військ.
Красноперекопськ
Сторінка 2 з 6
будівельників. Населений пункт входив до однойменного району з центром в Армянську. Тоді ж побудовано залізничну станцію П'ятиозерна.У селищі працювали завод безалкогольних напоїв, пекарня, банно-пральний комбінат, відділення зв'язку, ощадна каса, два магазини. Рік у рік
У жовтні 1941 року селище й територія заводу стали ареною запеклих боїв. Тут пролягали оборонні рубежі 156-ї стрілецької дивізії. Радянські воїни героїчними зусиллями стримували переважаючі сили ворога. На станції П'ятиозерна командир взводу Сорока, сержант Петров, командир відділення Шестопалов, червоноармійці Олесик, Сидоров та інші в одному бою знищили близько 200 окупантів, особливо відзначився молодший лейтенант Куций. Дві доби бився оточений гітлерівцями невеликий гарнізон бромзаводу.
З0 жовтня, після кровопролитних боїв, ворогові вдалося прорвати Інгушські, позиції й захопити Красноперекопськ. Фашисти встановили в селищі жорстокиіі окупаційний режим. Вони розстріляли 96 чоловік. Багато хто з комуністів, комсомольців і безпартійних жителів селища і району на чолі з головою райвиконкому
A. А. Зосименком пішли до Зуйського партизанського загону, що діяв у лісах на північний схід від Алушти. Народні месники нападали на воронні частини, псували зв'язок, знищували зрадників Батьківщини.
У 1942 році Кримський підпільний обком партії направив на станцію П'ятиозерна комуніста К. П. Кобзева. У вересні наступного року він створив тут підпільну організацію, що систематично здійснювала диверсії. Так, Ф. П. Приходько, працюючи мотористом на залізничній водокачці, виводив з ладу то мотор, то насосну установку, то паровий котел. Це затримувало подавання води німецьким паровозам, що направлялися на фронт через станцію П'ятиозерна. В. І. Іванов і І. І. Богачук працювали на станції стрілочниками. У грудні 1943 року їм удалося влаштувати зіткнення бронепоїзда із поїздом, навантаженим зенітною артилерією. У січні 1944 року зазнали аварії два поїзди з бойовою технікою і живою силою ворога. Це теж була справа рук радянських патріотів. Підпільники затримували рух автотранспорту, розкидаючи на дорогах колючий дріт, цвяхи тощо. Вони заганяли в тупик вагони з продовольством і роздавали його населенню та військовополоненим. Серед жителів селища поширювалися зведення Радянського Інформбюро. В. І. Іванов на початку квітня 1944 року допоміг утекти з полону радянському льотчикові
B. А. Остахову, якого гітлерівці схопили під час вимушеної посадки підбитого літака біля селища. З допомогою М. Поселихіна, що влаштувався перекладачем у німецькій комендатурі, підпільники діставали документи для військовополонених і визволяли їх цілими групами, передавали партизанам різні відомості про німецький гарнізон, пересування військ тощо.
На території Красноперекопська містився військовий госпіталь, де працювали лікарі-словаки. Підпільники встановили з ними зв'язок, і ті охоче допомагали радянським патріотам. Дотримуючись суворої конспірації, підпільна група продовжувала свою діяльність аж до приходу радянських військ.