Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
дротяними загорожами, просто неба. Тих, хто не міг підвестися, добивали палицями або пристрілювали. Трупи вночі вивозили в протитанковий рів. Тільки за чотири місяці 1942-1943 рр. замордовано близько 800 чоловік. Усього в таборі загинуло понад 2 тис. військовополонених.
Але терор і насильства гітлерівців не залякали радянських людей. Жителі Петрівки. ризикуючи життям, організували кухню, в якій готували страву військовополоненим. Жінки приносили продукти зі своїх мізерних запасів. Дехто, нехтуючи небезпекою, йшов у табір і, видаючи себе за родичів, забирав до себе додому полонених. Мешканці села Є. О. Парасочка, М. І. Несіна, Н. К. Риженко, Н. П. Куличкова, сестри У. Я. та П. Я. Волович врятували таким чином багатьох радянських бійців.
12 квітня 1944 року війська 51-ї армії визволили Петрівку від гітлерівських окупантів. Населення з великою радістю зустрічало своїх визволителів - бійців та офіцерів Червоної Армії. Першими увійшли в село частини 77-ї стрілецької дивізії піл командуванням полковника О. П. Родіонова й 279-ї стрілецької дивізії генерал-майора В. С. Потапенка.
Жахливе видовище постало перед очима у тих, хто побачив село після вигнання окупантів. Громадські й господарські будівлі були зруйновані. Довелося все відбудовувати. Весною 1944 року перед колгоспниками стояло першочергове завдання - провести сівбу ярових культур. Але в артілі бракувало насіння, тяглової сили, ремітенту. На все село було лише 2 вози, 3 конячини. З великою натугою відремонтували 3 плуги, 5 рал, 3 косарки, 10 возів.
Держава допомогла насінням. Кількох коней передали колгоспникам військові частини. Для оранки та сівби використовували корів. Комуністи, яким допомагали комсомольці села, очолили відбудову господарства, створювали ланки й бригади, організовували соціалістичне змагання. Всі роботи під час весняної сівби виконували жінки, підлітки, старі люди. На збиранні врожаю працював один комбайн Курманської МТС. 1945 року колгосп другим у районі закінчив сівбу ранніх ярових культур і за добрі показники в роботі був занесений на районну й обласну Дошки пошани.
Комуністи й комсомольці організовували засів надпланових площ у фонд Червоної Армії, створювали фонди для допомоги родичам військовослужбовців. Населення збирало й посилало на фронт подарунки воїнам Червоної Армії, передплачувало позику відбудови й розвитку народного господарства СРСР.
Господарство поступово відроджувалося. Поверталися після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни і включалися у виробниче життя воїни односельці. 33 жителі Петрівки не повернулися з війни - полягли смертю хоробрих в боях за Батьківщину. 1946 року ініціаторами боротьби за стопудовий урожай пшениці виступила рільнича бригада у складі комбайнера П. Г. Матюшенка, ланкової Є. М. Чернець та інших. Взяті зобов'язання вони з честю виконували, а бригада, очолювана К. С. Воловичем, одержала в середньому по 125 пудів пшениці з гектара.
До 1950 року колгосп повністю освоїв довоєнні посівні площі, створив молочнотоварну й свиноферми, де налічувалося 153 голови великої рогатої худоби та 83 свиноматки з молодняком, відновив господарські приміщення й побудував кілька нових, придбав на власні кошти 3 автомашини, багато реманенту.
Зміцненню й зростанню громадського господарства сприяло об'єднання в серпні 1950 року 5 колгоспів сусідніх сіл в один - «Дружба народів» (1959 року до нього приєднано ще артіль ім. В. І. Леніна, яка була в селі Красна Поляна). Нині в колгоспі працюють представники 18 різних національностей - росіяни, українці, євреї, естонці, марійці, удмурти, поляки, молдавани, латвійці та інші, що в різний час приїхали на постійне проживання до Криму. Петрівка стала центральною садибою колгоспу «Дружба народів». Було створено бригади: першу - в Петрівці, другу - в Новоестонії, третю - в Бесєдіному, четверту - в Пушкіному, п'яту - в Миролюбівці. Петрівська бригада почала займатися рільництвом, овочівництвом, виноградарством. Уже на кінець 1950 року прибуток господарства перевищив 1 млн. крб. Наступного року колгоспники одержали на трудодень по 3,5 кг зерна і по 4 карбованці.
В лютому 1951 року оформилася колгоспна партійна організація. Її помічниками стали понад 40 комсомольців. Комуністи й комсомольці розгорнули велику роботу щодо виконання соціалістичних зобов'язань другої післявоєнної п'ятирічки. Вже 1952 року прибутки колгоспу становили 5,1 млн. крб. Це дало можливість виділити значні кошти на капітальне будівництво, що його здійснювала будівельна бригада. Ставилися будинки для колгоспників, зводилися господарські приміщення.
Петрівка
Сторінка 2 з 5
Найжахливішим місцем на території села був табір військовополонених, де в напівзруйнованих, старих і холодних конюшнях і на площі перед ними перебувало часом близько 7 тис. радянських громадян. Знемагаючи взимку від холоду, а влітку від спеки, виснажені голодом, лежали вони за Але терор і насильства гітлерівців не залякали радянських людей. Жителі Петрівки. ризикуючи життям, організували кухню, в якій готували страву військовополоненим. Жінки приносили продукти зі своїх мізерних запасів. Дехто, нехтуючи небезпекою, йшов у табір і, видаючи себе за родичів, забирав до себе додому полонених. Мешканці села Є. О. Парасочка, М. І. Несіна, Н. К. Риженко, Н. П. Куличкова, сестри У. Я. та П. Я. Волович врятували таким чином багатьох радянських бійців.
12 квітня 1944 року війська 51-ї армії визволили Петрівку від гітлерівських окупантів. Населення з великою радістю зустрічало своїх визволителів - бійців та офіцерів Червоної Армії. Першими увійшли в село частини 77-ї стрілецької дивізії піл командуванням полковника О. П. Родіонова й 279-ї стрілецької дивізії генерал-майора В. С. Потапенка.
Жахливе видовище постало перед очима у тих, хто побачив село після вигнання окупантів. Громадські й господарські будівлі були зруйновані. Довелося все відбудовувати. Весною 1944 року перед колгоспниками стояло першочергове завдання - провести сівбу ярових культур. Але в артілі бракувало насіння, тяглової сили, ремітенту. На все село було лише 2 вози, 3 конячини. З великою натугою відремонтували 3 плуги, 5 рал, 3 косарки, 10 возів.
Держава допомогла насінням. Кількох коней передали колгоспникам військові частини. Для оранки та сівби використовували корів. Комуністи, яким допомагали комсомольці села, очолили відбудову господарства, створювали ланки й бригади, організовували соціалістичне змагання. Всі роботи під час весняної сівби виконували жінки, підлітки, старі люди. На збиранні врожаю працював один комбайн Курманської МТС. 1945 року колгосп другим у районі закінчив сівбу ранніх ярових культур і за добрі показники в роботі був занесений на районну й обласну Дошки пошани.
Комуністи й комсомольці організовували засів надпланових площ у фонд Червоної Армії, створювали фонди для допомоги родичам військовослужбовців. Населення збирало й посилало на фронт подарунки воїнам Червоної Армії, передплачувало позику відбудови й розвитку народного господарства СРСР.
Господарство поступово відроджувалося. Поверталися після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни і включалися у виробниче життя воїни односельці. 33 жителі Петрівки не повернулися з війни - полягли смертю хоробрих в боях за Батьківщину. 1946 року ініціаторами боротьби за стопудовий урожай пшениці виступила рільнича бригада у складі комбайнера П. Г. Матюшенка, ланкової Є. М. Чернець та інших. Взяті зобов'язання вони з честю виконували, а бригада, очолювана К. С. Воловичем, одержала в середньому по 125 пудів пшениці з гектара.
До 1950 року колгосп повністю освоїв довоєнні посівні площі, створив молочнотоварну й свиноферми, де налічувалося 153 голови великої рогатої худоби та 83 свиноматки з молодняком, відновив господарські приміщення й побудував кілька нових, придбав на власні кошти 3 автомашини, багато реманенту.
Зміцненню й зростанню громадського господарства сприяло об'єднання в серпні 1950 року 5 колгоспів сусідніх сіл в один - «Дружба народів» (1959 року до нього приєднано ще артіль ім. В. І. Леніна, яка була в селі Красна Поляна). Нині в колгоспі працюють представники 18 різних національностей - росіяни, українці, євреї, естонці, марійці, удмурти, поляки, молдавани, латвійці та інші, що в різний час приїхали на постійне проживання до Криму. Петрівка стала центральною садибою колгоспу «Дружба народів». Було створено бригади: першу - в Петрівці, другу - в Новоестонії, третю - в Бесєдіному, четверту - в Пушкіному, п'яту - в Миролюбівці. Петрівська бригада почала займатися рільництвом, овочівництвом, виноградарством. Уже на кінець 1950 року прибуток господарства перевищив 1 млн. крб. Наступного року колгоспники одержали на трудодень по 3,5 кг зерна і по 4 карбованці.
В лютому 1951 року оформилася колгоспна партійна організація. Її помічниками стали понад 40 комсомольців. Комуністи й комсомольці розгорнули велику роботу щодо виконання соціалістичних зобов'язань другої післявоєнної п'ятирічки. Вже 1952 року прибутки колгоспу становили 5,1 млн. крб. Це дало можливість виділити значні кошти на капітальне будівництво, що його здійснювала будівельна бригада. Ставилися будинки для колгоспників, зводилися господарські приміщення.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Янтарне
- Стахановка
- Рівне
- П’ятихатка
- Полтавка
- Олександрівка
- Новопокровка
- Найдьонівка
- Мар’янівка
- Ленінське
- Краснознам’янка
- Колодязне
- Клепініне
- Калініне
- Амурське